Інтерв'ю

Про помилки Путіна, що призведуть до розвалу РФ, та як вплинуть на Україну переговори Росії з США та НАТО: Володимир Огризко

12:15 — 18 січня 2022 eye 4297

Бажання Росії змінити світ чи хоча б європейський континент «під себе» вже не є ні для кого секретом. Попри порушення не лише Будапештського меморандуму, а й багатьох інших міжнародних домовленостей з Україною, Кремль без упину оголошує нові вимоги до НАТО та Заходу, які подекуди вражають дипломатів своєю безглуздістю та нереалістичністю. А вислови представників російського Міністерства закордонних справ взагалі далекі від самого поняття дипломатії. Чого лише варта заява заступника голови російського МЗС Сергія Рябкова про те, що НАТО треба «збирати монатки» та відправлятись на рубежі 1997 року.

Водночас росіяни перекидають живу силу та техніку з Сибіру та Далекого Сходу до окупованого Криму, а також у прикордонні з Україною регіони Російської Федерації. Хоча Міністерство оборони Росії повідомило про проведення навчань на полігонах в областях, що межують з Україною, проте йому мало хто вірить, розуміючи, що в Кремлі готують широкомасштабне вторгнення. Адже щодо Донбасу Москва й досі намагається переконати світ у тому, що «іх там нєт». Викликають у людей занепокоєння й події, які нещодавно відбулись у Казахстані. Де також не обійшлось без «допомоги» Кремля.

Чому інтервенція Росії в Казахстан насправді є великою помилкою Путіна та чи піде Захід на виконання неадекватних вимог Кремля, в ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» розповів український дипломат, міністр закордонних справ України (у 2007−2009 роках) Володимир Огризко.

«Дуже скоро сама Росія буде більш мусульманською, ніж псевдослов'янською»

— Володимире Станіславовичу, на вашу думку, події в Казахстані — це черговий крок Путіна до відновлення СРСР?

— Відновити Радянський Союз вже ніхто не зможе: цей поїзд давно поїхав. Це мрії про щасливе минуле, яким, на щастя, ніколи не здійснитись.

Те, що відбулось в Казахстані, — спроба поставити вірного собі керівника, яким можна буде легко маніпулювати та він залежатиме від Путіна, оскільки той зберіг його при владі на певний проміжок часу. Думаю, такою є мета всіх тих подій, які мали місце.

Якщо й говорити про якісь зовнішні впливи, то вони ведуть у «Першопрестольну». Саме у такий спосіб поставлено крапку на фактичному двовладді в Казахстані. Там, з одного боку, керував відносно молодий президент з певними амбіціями, який не мав можливості їх реалізовувати, а з іншого, був реальний володар Назарбаєв і його клан, який не дуже хотів ділитись реальною владою з новим президентом. Тепер ситуація зрозуміла: клан Назарбаєва фактично усунутий від влади. Ну, а Путін має в особі нового президента вірного друга, соратника, який виконуватиме всі забаганки Кремля.

З іншого боку, ці події показали — жодні тоталітарні режими не мають перспектив. Все ж приходить час, коли вони руйнуються з середини.

Читати також: Переговори між Байденом і Путіним: про наслідки для України розповідає дипломат

— Якось ви казали, що прийняти саме таке рішення по Казахстану — це була велика помилка Путіна. Чому?

— Якщо він там залишиться (хоч зараз з'явились повідомлення, мовляв, російські війська, які прикриваються прапором ОДКБ, звідти почнуть виходити), то кинути виклик ісламському світу — не просто помилка стратегічного характеру, а неадекватність. Необхідно розуміти — дуже скоро сама Росія буде більш мусульманською, ніж псевдослов'янською. Тож намагатися розв'язати конфлікт у такій країні може хіба самогубець, який не розуміє можливих наслідків.

Лише побіжно згадаю про плани Туреччини об'єднати навколо себе тюркомовні країни, зокрема й Казахстан. Ну і від цього логічний місток до мусульман загалом. Тому протиставляти себе мусульманському світу — це дуже нерозсудливий крок. Повторюсь, сама Росія не є гомогенною і в ній дуже багато регіонів, далеких від того, щоб аплодувати, коли російські війська стріляють в їхніх єдиновірців.

— Україна може винести для себе уроки з ситуації, що відбулась в Казахстані?

— Мені здається, уроки для України доволі зрозумілі: Путін робитиме все для того, щоб в будь-який спосіб впливати на політичне життя країн пострадянського простору з намаганням залишити їх в політичній, економічній, воєнній залежності від Москви. Думаю, в такому випадку не йдеться про необхідність, за розрахунками Кремля, приєднувати умовний Казахстан до Росії. Хоча там вистачає неадекватних людей на всіх рівнях, які сьогодні кричать про це. Неодноразово в Кремлі заявляли, хоч і не публічно, що для них важливо не те, який прапор майорить над умовною резиденцією президента в тій чи іншій країні, а яку політику він провадить.

Тому нам необхідно розуміти — з режимом Путіна треба бути вкрай обережними. Постійні бажання нашої влади зазирнути йому в очі видаються доволі дилетантськими та наївними.

«Колективний Захід не йтиме на виконання забаганок Кремля»

— Днями відбулась низка міжнародних зустрічей, на яких наша країна була в центрі уваги. Так, 10 січня, завершилися дві зустрічі: Україна — НАТО в Брюсселі та США — Росія в Женеві; 12 січня пройшли перемовини між представниками НАТО та Росії; 13 січня відбулась екстрена зустріч ОБСЄ; 13−14 січня — зустрілись міністри закордонних справ ЄС. Аналізуючи всі ці перемовини, ми вже можемо говорити про те, чи були вони результативними.

— Мені здається, результати всіх цих перемовин стали зрозумілими ще після першої зустрічі між делегаціями США та Росії в Женеві. Вони засвідчили — колективний Захід не йтиме на виконання забаганок Кремля. Це ж було підтверджено під час зустрічі НАТО — Росія. Відбулась пресконференція Єнса Столтенберга, який вкотре підтвердив все сказане пані Шерман пану Рябкову, що принципами вони не торгують, але готові сідати та говорити про зменшення ризиків, транспарентність озброєнь, повідомлення про військові маневри, взаємний контроль. Власне, ті речі, які опробувані та діяли. Проте сторони повинні виконувати свої зобов'язання. Якщо Російська Федерація думає, мовляв, зобов'язання виконуватиме лише інша сторона, а вона робитиме все що забажає, тоді ситуація перетворюється на загрозливу.

Виходячи з цих обставин, нам треба активізовувати роботу з отримання найновішого озброєння для стримування Росії. На моє переконання, це пріоритет української влади від самого верху до самого низу. Хоч Росії чітко та ясно дали зрозуміти: її напад на Україну матиме для Кремля катастрофічні наслідки, та незважаючи на людей з російського Міноборони, які тверезо оцінюють ситуацію і не радять робити таких речей, проте політичне рішення в Москві приймає одна людина. А ми не впевнені, чи вона здатна достатньо адекватно оцінювати ризики, які виникнуть як для неї особисто, так і для Росії загалом.

Читайте також: Про схожість Зеленського та Лукашенка, прямі переговори з Путіним та знецінення влади: розповідає Віталій Портников

— Деякі вимоги Кремля викликають подив навіть у досвідчених дипломатів. Приміром, Росія бажає отримати тверді гарантії щодо невступу України до НАТО. Зрозуміло, що на це ніхто не погодиться, тож навіщо там цього вимагають?

— Як я вже казав, ми розуміємо, хто приймає рішення в Москві, — це Путін. Саме він дав доручення Лаврову, щоб той висунув абсолютно безглуздий ультиматум Заходу. Постає запитання — що може вдіяти Лавров у даній ситуації? Перше, він має змогу сказати, що це нереалістично, та подати у відставку. Або ж погодитись і надалі «клеймить позором проклятый Запад» та переконувати у своїй правоті. Проте, як всі ми побачили, сам він цього робити не захотів, бо розумів, що це завершиться повним фіаско, яке просто запрограмоване. Очільник Міністерства іноземних справ Росії, грубо кажучи, підставив свого заступника, який так само був поставлений у складні умови, це м'яко сказано. Або ти відмовляєшся робити абсолютно абсурдні речі та йдеш у відставку, або погоджуєшся на роль хлопчика для биття, і тебе битимуть.

Його пресконференцію після розмови з Шерман мені було навіть якось боляче споглядати, адже йдеться про високопосадовця, заступника міністра. Коли йому ставили запитання руба, то відповіді виглядали, скажімо так, непевними та навіть розгубленими. Адже було очевидно, аргументів немає, логіки теж, проте все це треба в якийсь спосіб захищати. Вкрай неприємна позиція для будь-якого фахового дипломата.

— Виходить, Лавров завчасно подбав про своє реноме як політика та відсторонився від спілкування з пресою?

— На пресконференції 13 січня Лавров знову «кидав блискавки» у бік ненависного Заходу, який не скористався шансом. Водночас, думаю, як Лавров, так і Рябков, доповідаючи Путіну, мали доволі «кислий» вигляд.

Адже даючи вказівки робити саме так, Путін розраховує на своїх «чудових» дипломатів, які переконають інших, що чорне — це біле, а біле — це чорне. Що є в принципі неможливим. Тепер ці «чудові» дипломати доповідатимуть про свої невдачі та братимуть вину за те, що сталось, на себе. Таким чином розписуючись у своїй нездатності робити те, що в принципі зробити неможливо. Проте це їхній вибір.

Читайте також: Байден не закриє для України двері до НАТО на вимогу Росії. Для нього це може обернутися імпічментом, — політолог

— Після такого «провалу» операції резонно, що дипломатів можуть і замінити.

— Не думаю. Адже ця система вже склалась і вона працює за звичайними для неї правилами. А вони полягають в тому, що треба видавати чорне за біле і навпаки. МЗС Росії перетворилося на пропагандистську машину. Варто лише послухати Захарову та й самого Лаврова, щоби переконатись — вони живуть в паралельній реальності. До речі, на одній з останніх пресконференцій про це чітко і точно говорив Столтенберг, називаючи Росію агресором. Саме її він визнав винною у фактичній ескалації, яка може призвести до повномасштабної війни. На цьому було чітко та ясно наголошено. Тому питання про логіку та адекватність для російської дипломатії не стоїть. Вона виконуватиме забаганки Кремля. Відтак чекати на якісь зміни навряд чи варто.

У продовженні інтерв'ю йтиметься про те, яким чином Росія вже запустила режим самознищення. Водночас «ФАКТИ» запитали ексвисокопосадовця, чому попри порушення Росією кордонів інших держав, зокрема України, Грузії, Молдови, вона дотепер фактично залишилась непокараною міжнародною спільнотою.