У слов’ян Водохреще — одне з великих церковних свят, яке приходиться на кінець Святок і присвячується Хрещенню Господньому. В цей день люди згадують про хрещення Іоаном Хрестителем Ісуса Христа в річці Йордані на переправі Віфавара. За християнським календарем православні та греко-католики відзначають свято Водохреща 19 січня. Під час хрещення Ісуса сталася подія Богоявлення, коли людям Христос об'явив себе Месією і Спасителем.
Свято Водохреща відоме цікавими традиціями, з яких головною можна назвати освячення водоймищ та купання в річці або озері з освяченою водою. Після свята починалась підготовка до весільного зимового сезону. Які звичаї, пов’язані з Водохрещем, побутували в українських регіонах, розповіла «ФАКТАМ» етнографиня, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогово) Олена Громова.
— В річці Йордан Ісус Христос похрестився, хоч був безгрішним, проте показав, що не вищий за людей, — розповідає Олена Громова. — Хрестив Ісуса Іоан Предтеча, якого називають Іоаном Хрестителем. За біблійними переказами, під час цього процесу пролунав голос Бога-Отця: «Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання», — і на Ісуса з неба зійшов Святий Дух у вигляді голуба. Тому свято називають ще Богоявленням.
Свято Водохреща увібрало як язичницькі, так і християнські обряди, а ключове місце серед них займали ті, що пов'язані з водою. На Богоявлення освячували зранку воду. Священники наголошують на важливому моменті: щоб свячена вода приносила користь, треба мати чисті думки і дбати про чистоту вчинків.
Цілющу воду можна також набрати зі звичайного джерела, адже, за переказами, у ніч на Водохреще вона теж отримує оздоровчі якості, які не втрачає цілий рік. Як закон, в кожній хаті під образами впродовж року мала обов'язково стояти пляшечка з йорданською водою. Вважалося, що завдяки опусканню у воду срібного хреста вона іонізується та ніколи не «застоюється» і довго залишається придатною до вжитку. А найбільшу силу все ж має вода, освячена саме 18 січня — на Голодну кутю. Таку воду могли набирати після вечірньої служби і з церкви нести в дім, щоб все покропити. Хтось міг зробити це звечора, а хто й наступного дня, 19 січня, після того, як зранку побував на церковному обряді освячення води. А дівчата поспішали її набрати і якнайшвидше повернутися до хати, бо котра першою добіжить, та й першою заміж вийде.
Освячення води проводили й прямо на водоймах у спеціально пробитих ополонках, які називають «йордань». Раніше в морози на річках і озерах, біля відкритих джерел напередодні Водохреща вирубували великий хрест з льоду, декілька чоловіків вручну вирізали його пилами — це непростий і довгий процес.
Так само з льоду в давнину робили пристіл на озерах — з хрестами. Умільці також зводили з льоду цілі замки, інші споруди, потрібні для водосвяття. Цю святкову композицію завершали соснові або ялинові гілки (прикрасою служив і барвінок) у вигляді арки — «царські врата».
Заздалегідь відрами квасили буряки, щоб облити хрест квасом і на свято він був червоним (під ним у ямці розміщали грона калини, заливали їх і заморожували). Поруч робились канавки, в які теж заливали червоний сік.
Після богослужіння священник занурював у воду (в ополонку, йордань) срібний хрест під спів «Во Йордані хрещуся тобі, Господи…», і вода вважалася освяченою. Люди набирали з ополонки воду. Під час освячення води випускали голубів — повторювали появу Святого Духу в момент хрещення Ісуса (на іконах так і зображали). Освячували воду не тільки опусканням хреста, а й вогню — запалених свічок-Трійць. Вірянам дуже важливо було приготувати до Богоявлення таку свічку-Трійцю (а могли нести з собою просто три свічки у свічнику), яку робили з воску і святили біля водойми, потім несли додому.
— 19 січня перед сніданком (подавали як пісні, так і скоромні страви) в родині всі пили потроху принесеної святої води, — продовжує Олена Громова. — Також перед застіллям батько наливав у миску свячену воду, дівчата клали туди срібні монети, коралове намисто, могли додати пучок калини й умивались, щоб бути гарними та рум’яними. До магічних властивостей свяченої води люди відносили її здатність відганяти від оселі злих духів, дарувати одужання від різних хвороб. Тому кожен господар кропить усіх членів сім'ї та все кругом — будівлі, вікна, двері, посуд тощо. Позначали стіни, меблі, стайні магічними хрестами, а на західній Україні ліпили хрестики з воску й опускали в пляшки, банки зі свяченою водою.
У свято дітей умивали з ополонки, примовляючи: «Щоб очі добре бачили, вуха добре чули гарні новини, а голова була мудрою». В хаті розтирали ще й тіло дітей, щоб було здорове. Після обіду дівчата теж могли прямувати до річки, щоб умитися йорданською водою — «на вроду та здоров’я». Господарі також гнали коней на річку чи озеро, де святили воду, і там їх напували, щоб «хвороби не боялися та були міцнішими».
Водохреще святкують з давніх-давен (обряди купання, обливання, збирання роси дуже древні). В дохристиянські часи наші предки під час свят та ігрищ перевдягалися, надягали маски і потім купалися, щоб змити свої гріхи. А уже в період християнства цей звичай перетворився на входження в Йорданську купіль. Церква спочатку негативно ставилася до елементів обрядовості свята: не визнавала зимового купання в день хрещення Спасителя, бо це означало нехтувати своїм життям і здоров'ям, а від Бога наче вимагати чуда. Максимум, що люди могли на свято, так вмитися або обережно ввійти в ополонку, швидко вискочити й одягтися, щоб не застудитися. Масових купань не відбувалось. Як свідчать дослідники звичаїв, в деяких місцях в студеній воді купалися лише відчайдухи.
Ця традиція знайшла продовження й особливо поширилася у XX —XXI ст. Вважається, що така процедура очищає душу та дарує здоров'я. Зараз цей звичай існує в Україні та деяких православних країнах. А спеціалісти радять все ж не ризикувати і дотримуватися деяких правил безпеки. Не бажано занурюватися у воду вагітним, літнім людям, дітям до 6 років, також людям з хронічними хворобами (особливо, коли хворе серце та легені), тому перед пірнанням у студену купіль треба порадитись з лікарем. Робити це слід в облаштованих купальнях і під наглядом медиків та рятувальників. Перед купанням треба зробити розминку та прочитати молитву, не можна вживати алкоголь. Заходити у воду треба поступово і перебувати там не більше 10 секунд. Занурюватися різко з головою небезпечно — може зупинитися серце. Після виходу з води слід обтертися гарно рушником та вдягтися в суху одежу, випити чаю.
На Водохреще веселились. Як засніжить, то запрягали коней і гучно проводили час, а в західних областях каталися на великих санях-гринджо́лах. Місцями вчиняли парубоцькі бої, коли ватаги з сусідніх сіл (або з одного села) збиралися помірятися силами. Не роздягалися, не билися до крові, а змагалися, хто кого переможе — обидві сторони поводились дуже толерантно та стримано. Призом для переможців був «Водохрещенський орден» — хрест біля йорданської купелі, який вирубували до свята. Цей хрест могли ставити десь на кутку, і він стояв там деякий час.
А сидячи за столом, селяни могли співати пісень. Вітали і колядників, які ходили, виконуючи «Ой, на річці на Йордані»:
Ой, на річці на Йордані
Золотий хрест вишиваний.
Злетілися Ангелоньки,
Взяли Христа на крилоньки,
Понесли Го до церковці,
Поставили на престолці…
В колядках величали і господаря, бажаючи йому щастя-злагоди, а колядників обдаровували різними продуктами (а в пізніші часи давали вже і гроші): «Гей, пане господарю, щасти, Боже, з Йорданом, і з водицею, і з царицею, з усім домом, з усім добром, і з синами-соколами, і з дочками-чічками»…
Після Водохреща могли свататися і одружуватися — наставав весільний сезон, тому щедрівки мали більше весільний зміст: «Пливла Катруся по бистрій ріці в Дунай, Дунай-море. За нею батенько над бережком. Подай, Катрусенько, білу рученьку. В Дунай, Дунай. Ручки не даю, бо ще пливу в Дунай, Дунай. Плила Катруся бистрою рікою в Дунай, а за нею матенька, братенько, сестричка. Плила Катрусенька бистрою водою в Дунай, Дунай, а за нею маленький до береженька. Подай, Катрусю, білую рученьку в Дунаю. Ручку подала, сама виплила з Дунаю, з Дунаю-море…»
Ще одна з традицій Водохреща — вчиняти несамовиту стрілянину пустими патронами, що ставило крапку у Святках. Ця процедура проводилася після освячення води. Збиралися селяни, які володіли мисливською зброєю, і «розстрілювали Коляду» (перед цим дивилися, щоб не було поруч тварин, які б могли злякатися пострілів), щоб таким чином трохи прискорити прихід теплої весни. Бо казали в народі: «Тріщи-не тріщи, а вже минають Водохрещі»…
Читайте також: Хрещення: як відзначити свято 19 січня і куди не можна використовувати хрещенську воду
Як не спалили Дідуха на Голодну кутю, то робили це 19 січня, тільки попіл ні в якому разі не заносили в хату (а то пожежа станеться) — висипали тільки на лід, воду або на город. А жінки, наприклад, вірили в магічні якості попелу з печі: як потрусити ним в кутку біля печі, то чоловік буде щедрим до тещі. Дівчата ж на Водохреще робили привороти, пов’язані з водою і снігом, тому що вважали їх наділеними чудодійною силою.
У Святки весь час загадували на здоров’я і виконували деякі дії, які з давнини вписалися в побут. Так, було заведено, якщо дитина народилася в листопаді-грудні, до Водохреща, то добре охрестити маля до цього свята — тоді буде весь вік здорове: «До Йордану рождений, перед Йорданом хрещений буде самим Хрестом благословенний». А ще витягували на вулицю сіно, що залишилось під столом ще з першого Святвечора і проводили нехитрий обряд: батько підставляв капелюха під сіно, «аби голова від клопотів не боліла». Цим сінцем могли перев’язувати в саду і дерева, щоб родили.
За народними віруваннями, як починались приготування до свята, з зимової річки вистрибувала нечиста сила і гуляла до пори, поки якась жінка не випере білизну. Тому до Водохреща (ще з тиждень і після свята) не можна було прати у водоймі, «щоб нечистий не причепився».
Взагалі існували залізні правила на свята: не прати, не давати чи брати в борг, не ходити зранку по домівках, не шити, не рубати, тільки можна по хазяйству поратися (наприклад, погодувати скотину).
На Водохреще спостерігали за погодою, особливо гарною прикметою був сніг в цей час:
Раніше «ФАКТИ» розповідали, як і коли на Хрещення потрібно загадувати заповітне бажання, щоб воно обов'язково здійснилося.
Читайте також: З Водохресним святвечором! Красиві вітання у віршах, прозі, листівках та картинках
У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за період 2000−2020 рр.