«Життя кожної людини зайняте завтрашнім днем», — вважав римський філософ Сенека. Так було, так є й так буде. Однак пандемія нагадала багатьом людям про те, що не все у житті залежить від них. Вона змусила кожного з нас озирнутися навколо, замислитися над тим, як ми живемо. Й, мабуть, кожен зрозумів для себе щось особливе, бо ж у кожного свій життєвий досвід, свої обставини та пріоритети. Проте головною істиною людського буття залишається те, що потрібно творити добро й не чинити зла.
«ФАКТИ» продовжують проєкт «Світ після пандемії» — серію інтерв'ю з відомими людьми та лідерами галузей.
Раніше про нові реалії життя розповіли Еліна Світоліна, Валерій Борзов, Андрій Курков, Іван Марчук, Ольга Сумська, Остап Ступка, Євген Паперний, Тамара Яценко, Лесь та Назар Задніпровські, Ніна Матвієнко, Олег Скрипка, Арсен Мірзоян, Артем Пивоваров, Андре Тан, Євген Клопотенко…
Сьогодні гість проєкту «Світ після пандемії» — художник-постановник серії мультфільмів про козаків та мультфільму «Енеїда», які полюбились дітям та дорослим, народний художник України Едуард Кирич.
— Едуарде Іллічу, у цьому році вам виповниться 80 років. Як плануєте святкувати ювілей і що думаєте про це число?
— Мені ще ніколи не було 80 — жодного разу, тому я не знаю, як це (посміхається). А щодо того, як буду відзначати, я людина скромна, майже непомітна, тому пафосу не люблю. Якось цей ювілей прийде та пройде, як і попередні.
— І все ж: 80 — це багато чи мало?
— Та це мало (посміхається). Сподіваюсь, що ще чимало цікавого буде далі.
— Бажаю вам міцного здоров'я та натхнення!
— Дякую. Сьогодні для всіх здоров'я особливо важливе. На щастя, ковід мене не торкнувся. Мабуть, маю хороший імунітет. До того ж я вакцинувався. А ще для кожної людини важлива віра в те, що все буде добре. Якби був сценарій «Як козаки з коронавірусом воювали», я б з радістю долучився до створення такого мультфільму. Гумор та оптимізм дуже важливі та корисні для кожної людини.
Згадую, як після виходу мультфільму «Як козаки у футбол грали» київське «Динамо» стало володарем Кубку Європи. Наші футболісти тоді отримали таку наснагу! Весь Київ гудів! Це було таке для всіх свято.
Взагалі ця серія мультфільмів Володимира Дахна була дуже популярна. А яка в них музика звучала, бо її ж створювали такі талановиті композитори, як Ігор Поклад, Мирослав Скорик, Володимир Губа, Борис Буєвський… Щодо художників, крім мене, над серіалом працювали Генріх Уманський та Іван Будз. Давно то все було. Вже й студії, на жаль, нашої немає.
— А чи можливо створити такий серіал, скажімо, в домашніх умовах?
— Від комп'ютерної техніки я далекий. Та й скажу відверто, екран комп'ютера та мишка мене не надихають. Я працюю з аркушем паперу та олівцем. Й у мене вдома тонни малюнків на різні теми. Стільки, що нема їх куди подіти!
— Напередодні Нового року ви намалювали вітальну листівку з Тигром та козаками. Це було чиєсь замовлення?
— Ні, я щороку малюю вітальні листівки за власною ініціативою.
— Над чим працюєте сьогодні?
— Все, що можна зробити в кіно, я вже зробив. Зараз в основному сортую свої малюнки. Щось годиться для друку, щось — ні. Таким чином, працюю «архіваріусом» (посміхається).
— Що вас надихає сьогодні?
— Наша українська природа. Коли був маленьким, якось йшов з бабусею лугом. Бачимо: три дерева! Вона й каже: «Чуєш? Вони розмовляють!» Я здивувався: мовляв, як? А бабуся говорить: «Листя шепоче. Й цей шепіт можна розшифрувати…» І я прислухався до цього благодатного шепоту.
Дуже люблю дерева, села… Особливо — сільські хати. Вони схожі на гриби. Жаль, що таких хат залишилося дуже мало.
— Кілька років назад ви розповідали мені про містику у вашому житті: спочатку ви бачите щось уві сні, потім — наживо. Так, за вашими словами, сталося, коли у Нюрнбергу ви потрапили до собору Себальда — й раптом згадали, що він напередодні вам наснився.
- Мої сни особливі — іноді в них я бачу майбутнє. Думаю, такі речі особливо притаманні людям, які занурюються у творчість. Щоб щось створити, треба вийти за межі звичного. Наприклад, коли я малював козаків, розмовляв з ними — й мені здавалось, що вони оживали.
Крім того, я ріс у Львові, а там містики чимало. Це місто мені постійно сниться. Я прагну туди. Львів знаю дуже добре, відчуваю його…
— А чи бували у вас віщі сни про пандемію? Чи передчували ви, що таке може статися?
— Передчуттів не було. Проте Всесвіт вже не раз посилав людству знаки, та на них люди не звертали особливої уваги. Я вам скажу таке: пандемія — це хвороба повітря. У нас на планеті вже немає чим дихати. І у Києві — зокрема. Люди повинні серйозно задуматись над цим й докласти зусиль, щоб ситуація змінилася, бо так продовжуватися більше не може.
Кисень стає дефіцитом. Коли люди нещадно вирубують ліси, мені згадується традиція, що існує в одному далекому заморському поселенні: перш ніж спиляти дерево, ставлять перед ним тарілочку з їжею, цілують це дерево й просять на це дозволу. З ним поводяться, як з живою істотою. Це вражає. Й саме так ми повинні ставитися до природи.
— Як вважаєте, чи зміниться світ у зв'язку з пандемією?
— Думаю, ми станемо свідками, як буде спрацьовувати карма стосовно тих, хто надбав своє багатство шляхом обману інших людей. Планета належить не їм — і це доведеться нарешті зрозуміти. Безмежне бажання збагачуватися схоже на психічну хворобу. Люди зрозуміють, як важливо бути людяними, допомагати один одному, не бажати іншим того, чого не бажаєш собі. Вірю в те, що добрих людей на світі значно більше, ніж злих.
— Чи зможуть, на вашу думку, люди подорожувати світом, як раніше? Сьогодні це питання хвилює багатьох.
— Звичайно, будемо їздити. Я теж дуже люблю подорожувати, дивитися різні країни, визначні місця.
— Між іншим, чи їздили ви до Швейцарії, коли за анімаційний фільм «Як козаки наречених визволяли» отримали у 1973 році престижну нагороду на конкурсі короткометражних фільмів, що проходив у цій країні?
— Ні, поїхав якийсь клерк. Я тієї нагороди й не бачив.
— А чи подорожували ви у період пандемії?
— Їздив до Неаполя. Це фантастичне місто — місто музики та мистецтва! Я був там три дні, але вражень отримав дуже багато.
— Якісь замальовки зробили?
— Ні. Коли був молодий, їздив з альбомчиком. Тепер цього не роблю. Але, як і раніше, завжди готуюсь до подорожі — багато читаю, дивлюсь у книжках фото. Тому будь-яку пам'ятку впізнаю вже здаля — навіть по силуету.
— Про яку наступну подорож мрієте?
— Хочу побачити Шотландію, яка асоціюється з іменами Бернса та Стівенсона. Думаю, там дуже цікаво.
— Про який подарунок до дня народження мрієте?
— Про хороші погожі дні, щоб сонечко світило… Це найкращі подарунки.
— Чого б ви побажали читачам «ФАКТІВ» у наш непростий час?
— Зичу всім козацького здоров'я, впевненості у завтрашньому дні, віри у те, що все буде добре.
Читайте також: Український Дісней Радна Сахалтуєв: «Комп'ютера у мене немає — малюю від руки»
Фото в заголовку Сергія ТУШИНСЬКОГО, «ФАКТИ»