Навіть у найскладніші періоди життя люди звертаються до мистецтва. І зараз для всіх нас саме такий час. «ФАКТИ» поспілкувалися з київською художницею Анастасією Григор'євою про чудеса у її творчості та нову серію робіт, присвячену Києву.
— Анастасіє, сьогодні, коли мільйони людей моляться про те, щоб швидше закінчилося пекло, яке прийшло в наше життя, ваша картина «Гефсиманія» діє на душу, як ікона. Дивишся на неї та надивитися не можеш.
— Дякую вам за ці слова. Ця картина — моя дипломна робота, я над нею працювала два роки. Вона має цікаву історію створення. Я обрала біблійний сюжет, а це, як знаєте, непроста тема. Спочатку вирішила відвідати в Ізраїлі Гефсиманський сад, побачити його на власні очі. Думала, що потраплю до місця умиротворення, де мені відкриється, яким написати образ Ісуса Христа. Але відповіді там я не знайшла. Були довгі художні пошуки композиції, кольору, стилю та техніки картини. За місяць до захисту диплома робота була практично готова, за винятком найголовнішого — лику Ісуса Христа. Залишалося два тижні, і мене охопила паніка.
— Можу уявити.
— Мені викладач порадив піти до церкви та отримати дозвіл на написання біблійного сюжету. Я постала перед складним вибором: а якщо отець не дозволить малювати? Адже на кону випуск з академії!
— За ідеєю, цей дозвіл треба було б попросити перед тим, як заявити тему дипломної роботи?
— В тому то й справа. І все ж я вирушила до однієї з київських церков.
— Ви людина віруюча?
— Так, вважаю, що Бог усередині нас. Іноді мені здається, що малюють не люди — пензлем митця водять янголи. У цьому переконалася, отримавши благословення від отця Романа. Він сказав, що все в мене вийде, і робота пішла як по маслу! Я дуже швидко закінчила її. Це велике полотно — 2,60 на 1,55 метра. Але дива у моєму житті на цьому не скінчилися. Альберт Ейнштейн сказав: «Є тільки два способи прожити життя. Перший — ніби чудес не існує. Другий — наче навколо одні чудеса». Мені подобається другий спосіб.
— Які ще чудеса траплялися у вашій творчості?
— Два роки тому поряд із моїм будинком на газоні виріс великий соняшник. Сам! Його там ніхто не садив. Мабуть, пролітав якийсь птах і впустив насіння. І ось виросло таке двометрове диво: на одному соняшнику розцвіло понад двадцять квітів!
— Ціле дерево…
— Цей соняшник був неймовірним. Щодня я милувалася ним. І створила кілька великих картин з його зображенням. А за рік на цьому місці з'явилася ціла плантація соняшників! І це надихнуло мене на створення серії картин. Я навіть запланувала виставку, бо вже мала близько двадцяти робіт, присвячених соняшнику.
— Як квітів на тому першому стеблі! Вірите у знаки долі?
— Можливо, це був знак. Адже з одного насіння виросло стільки квітів і стільки ідей з'явилося. Війна зруйнувала мої плани із виставкою. Але картини із соняшниками розлетілися по всьому світу. Адже соняшник є символом України. А зараз до нашої країни прикута увага всього світу.
— Це так чудово, що ваші картини надихають людей!
— На цю тему розповім вам цікаву історію. Якось на знімальному майданчику до мене підійшов молодий режисер та попросив намалювати музу. Я почала розпитувати, якою він її бачить. Однак режисер дав мені повну свободу творчості. Після розмови з ним про натхнення я створила десять ескізів музи. Він вибрав уподобаний варіант, і я взялася до роботи. Він хотів її бачити в оточенні квітів, у гарній сукні. В результаті так полюбив її і так дбав про неї, що колись я подумала: на місці музи хотілося б бути кожній дівчині. То була дивовижна історія.
— Вона трохи нагадує міф про Галатею та Пігмаліона, що її створив…
— Мені навіть хотілося про цю мою роботу зняти короткометражку. І закінчила б її тим, як картина оживає.
— Що надихнуло вас на створення серії робіт «Київ, якого немає»?
— Це картини про Київ, яким він був 100 років тому. На них зображені будинки, які були знищені або частково зруйновані в період радянської влади та Другої світової війни. Наприклад, будинок Бендерського, побудований за проєктом архітектора Городецького, та готель «Континенталь», у будівництві якого він також брав участь. Я вирішила відтворити їх у своїх картинах. Виставка картин «Київ, якого немає» проходила у Будинку художника та викликала у киян велику цікавість. Багато хто навіть не підозрював, що в Києві були такі архітектурні перлини. Дуже хочеться, щоб у майбутньому їх відновили у всій колишній красі. Головне, щоб якнайшвидше закінчилася війна, адже відновлювати доведеться й чимало будівель, які сьогодні зруйновані в багатьох містах України.
— Як війна вплинула на вашу творчість?
— За день до неї я намалювала романтичну картину — пташок, які притулилися одна до одної та дивляться на Місяць. Будувала плани подорожей до Європи. Повірити в те, що сталося 24 лютого, було неможливо. Життя змінилося в одну мить. Я та моя сім'я весь час залишалися у Києві, але було дуже страшно. Займатися творчістю не виходило. Адже постійно лунали повітряні тривоги, було чути вибухи. Треба було ховатися у коридорі. Згодом стала малювати, для мене це свого роду вихід зі стресу. Бо весь цей час душа кричала. Наразі я працюю над серією картин про Київ у дні війни. Можливо, ці роботи будуть цікаві не так сьогодні, коли всі події ще свіжі в пам'яті, а згодом.
— У чому черпаєте натхнення у такий непростий період?
— Нещодавно я відвідала три країни Європи: Данію, Польщу та Угорщину. Особливо мене вразив музей історії польських євреїв Полін у Варшаві. Також я побувала в Королівському музеї в Польщі, у резиденції данських королів — замку Фредеріксборг та у Гліптотеці Копенгагена, а ще — у Художньому музеї у Будапешті, де мене вразила картина Босха «Сад земних насолод». Це була цікава подорож, але насолодитися нею повною мірою я все ж таки не змогла через те, що на душі неспокійно. Перебуваючи за кордоном, я постійно стежила за новинами — за тим, що відбувається у нас… Мене надихають люди, які мотивують не опускати руки, а продовжувати працювати навіть у такий непростий час. Звичайно, потужне джерело натхнення також природа. Я помітила, що цієї весни у Києві стало набагато більше птахів. Як вони зараз співають! А ще я бачила, як біля Андріївської церкви випасали кіз. Очевидно, господарі вивезли їх із сіл, де було неспокійно. Я згадала Данію, де в містах можна погодувати качку, погладити баранчика. Це так мило…
— Яким ви бачите Київ у майбутньому?
— Це буде місто з чудовими дорогами, чистими водоймами, старовинною та ультрасучасною архітектурою. Вірю в те, що після війни до Києва приїжджатиме багато туристів з усіх країн світу — ми маємо, що показати.
«ФАКТИ» розповідали також про художницю з Канади Іванку Сьолковську, яка намагається зробити свій внесок у відродження Бучі. Майстриня запропонувала та реалізувала ідею — перетворити паркани місцевих жителів, у яких зяяють величезні дірки від куль, на «квітники».
Читайте також: В останній день свого життя Тетяна Яблонська малювала яскраві дзвіночки: видатна художниця народилася 105 років тому
Фото з альбому Анастасії Григор'євої