Після російського повномасштабного вторгнення 24 лютого українському опору не знадобився й тиждень для першої акції. Вже через шість днів партизани викрали призначеного росією коменданта міста Кремінна Луганської області та вбили його пострілом у серце. За нападом на Володимира Струка сталась серія з щонайменше 33 підпільних акцій, які вже вплинули навіть на російські позиції на лінії фронту, повідомляє американський аналітичний центр Institute for the Study of War (Інститут вивчення війни).
«Атаки українських партизанів змушують росію відводити війська від лінії фронту, щоб убезпечити свої позиції нижче за течією, — йдеться в останньому звіті Institute for the Study of War (ISW) по Україні. — Ці атаки зменшують здатність росії відбивати українські контрнаступи, не кажучи вже про власні наступальні дії. Російські спецпідрозділи, а також співробітники росгвардії і розвідки фсб з червня були направлені в багато окупованих міст для придушення партизанського руху, але, судячи з усього, без особливого успіху. Поки що окупантам не вдалося знешкодити партизанський рух, і навряд чи їм це вдасться».
Найбільшою проблемою росіян, очевидно, є їхня нездатність тримати інформацію в таємниці від українців. Окупантам не вдалося приховати особи колаборантів та забезпечити їхню безпеку на роботі чи вдома, повідомляє ISW. Російська армія також не змогла захистити можливі цілі, такі як залізничні переїзди або мости.
«Ці невдачі зробили можливим український партизанський рух в першу чергу, — пише ISW. — Учасники опору безперешкодно збирають інформацію про можливі російські об'єкти і передають її іншим партизанам або українській армії».
Насправді серед 34 партизанських атак, підтверджених ISW, є кілька, в яких підпільники і регулярна армія діяли спільно, як, наприклад, підрив важливого залізничного мосту в Якимівці наприкінці квітня. Диверсійна операція в Запорізькій області на півдні України зірвала російські поставки через окупований Крим.
Однак у більшості нападів партизани діяли самостійно, без зв'язку з українською армією, переконані аналітики ISW. У кількох випадках вони влаштували засідки із застосуванням вогнепальної зброї на російських посіпак в окупаційній адміністрації. У березні, наприклад, жертвою такої акції став Павло Слободчиков, помічник Володимира Сальдо, голови окупаційної адміністрації в Херсонській області. Смертельний постріл у проросійського військового блогера Валерія Кулешова у Херсоні 20 квітня також був здійснений партизанами, повідомляє ISW.
Проте переважним методом партизанів, схоже, є напади із застосуванням саморобних вибухових пристроїв; ISW нараховує загалом 19 таких випадків. За даними дослідників, партизани в Україні вже знищили щонайменше одинадцять колабораціоністів, більшість з них — за допомогою вибухових пристроїв.
Під час нападу на базу розвідувальної служби ФСБ у місті Мелітополь 25 жовтня партизани нібито заклали вибуховий пристрій в автомобілі, в результаті п'ятеро людей отримали поранення. Будівля, перед якою вибухнула бомба, за повідомленнями, належить Євгену Балицькому, призначеному росією голові окупаційної адміністрації Запорізької області. За даними ISW, частіше, ніж у цьому регіоні, партизани завдавали удари лише по сусідній Херсонській області, де обстріли були зосереджені в столиці регіону.
«Мета партизанської війни — виснажити ворожу окупаційну владу, — сказав про дії українців німецький полковник у відставці Вольфганг Ріхтер. — Якщо росія не може бути впевнена, що окремі колони постачання не будуть атаковані по дорозі, то їй потрібні війська безпеки. І все, що виводиться з фронту як війська охорони, там, звичайно, не вистачає. В цьому відношенні партизанська війна з її нечисленними силами дійсно має військовий ефект».
Згідно з повідомленням у «New York Times», український партизанський рух є результатом тривалої підготовки.
Раніше ISW, проаналізувавши відступ окупаційних військ з Херсона, спрогнозував ризик масштабного розгрому для угрупування рф.
Читайте також: Російські залізничники влаштовують диверсії, щоб блокувати постачання армії рф в Україні