Світ

«Армія незадоволена такими самозваними командирами, як „кухар путіна“ і начальник Чечні», — політолог Андрій Зубов

21:00 — 10 листопада 2022 eye 1220

Днями видання The Times повідомило, що путіна до нападу на Україну 24 лютого підштовхнули двоє його найближчих соратників по КДБ — Патрушев і Бортніков. Ця інформація не здається неймовірною, швидше, вона близька до істини, — так вважає російський історик і політолог, доктор історичних наук Андрій Зубов, який у Фейсбуці пояснив свою позицію.

«Старі генерали КДБ подібно до путіна вважали розпад СРСР «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття», а Україну — штучною країною, справою рук незрозумілого їм «кремлівського мрійника» Леніна. Виправлення катастрофи вони й вирішили почати з України.

«Спецоперація» — навіть за назвою типово кдбшна затія. путін, як реальний правитель росії, краще за них розумів ризики і міжнародну обстановку, зовсім несприятливу після перемоги Байдена на президентських виборах у США, але він дозволив себе переконати, що «прогулянка» вздовж Дніпра займе 2−3 дні, максимум — 1−2 тижні. Цьому є багато свідчень. Але, як відомо, все вийшло зовсім інакше, і КДБ з його генералами-фантазерами виявився не в пошані у путіна, зате його «вірні солдати», яким він дозволяв будувати приватні армії для створення множинності опор свого єдиновладдя — Пригожин і Кадиров — виявилися в пошані. Вони і старалися щосили — кидали вагнерівців і чеченців у саме пекло боїв, Пригожин по тюрмах вербував «добровольців». КДБ давно ненавидів і того, й іншого, оскільки це були альтернативні «конторі» чималі сили. Тепер же, після провалу «порадників», Кадиров і Пригожин «задвинули» КДБ.

Читайте також: «У діях росії є надзвичайно чіткий доказ геноциду», — історик Тімоті Снайдер

Вони перестали бути тільки «вірними солдатами», вони дедалі впевненіше називають себе як незалежні політики першого рівня, як можливі наступники путіна, який програє війну, і вже тим паче як сила, що може замінити архаїчний КДБ з його невдалими отруєннями і провальними порадами. Щоб довести, що вони можуть, Пригожин вийшов із тіні та принародно оголосив себе командиром ПВК «Вагнер», і навіть відкрив універсам із літерою «W» у Петербурзі, щоб люди знали, що він уміє не тільки стріляти, але й творити щось корисне. Одночасно його «молодці» б'ються на смерть під Бахмутом, і це, здається, єдине місце російсько-українського фронту, де росіяни хоч і повільно, але наступають. Кадиров із Пригожиним уже зміщують і призначають командувачів фронтами. Кажуть, що генерал суровікін — їхня людина".

Але, пише Зубов, армія незадоволена такими самозваними командирами як «кухар путіна» і начальник Чечні. Армійські генерали небезпідставно вважають, що путін кинув у бій, не подумавши, на найсильнішого супротивника погано підготовлену армію із застарілою у своїй більшості зброєю, до того ж нечисленну.

«Можливо, деякі з них усвідомлюють і те, що вони програють не тільки тому, що армія розкрадена тиловими щурами з дозволу верховної влади, а й тому, що сама війна безглузда і безцільна. Це не захист батьківщини, а чиста агресія. Тому генерали й офіцери російської армії, зазнаючи поразки за поразкою, відмітають від себе образливі звинувачення в непрофесіоналізмі, а звинувачують Патрушева, Бортнікова, КДБ, Кадирова і Пригожина.

Читайте також: «З путіним все може статися. А росіян треба просто ізолювати. На жаль, це втрачена гілка розвитку цивілізації», — Сергій Гайдай

Переможна війна об'єднує еліту навколо вождя, війна невдала, та ще й агресивна, завжди веде до розколу еліти, до пошуку винних, до взаємних звинувачень, до відходу всіх або майже всіх від вождя і зрештою — до краху політичного режиму. Як мені здається, саме це зараз відбувається в росії. КДБ ненавидять у росії, пригожин і кадиров непопулярні. Армія традиційно шанований у росії інститут, але зараз вона настільки явно губить тисячі молодих життів не за гріш, що і до неї повага зникає дуже швидко.

Я не виключаю, що підкилимова боротьба переросте найближчими тижнями або місяцями в боротьбу на вулицях і площах між трьома цими добре озброєними групами. Дуже б цього не хотілося. Краще б кінець режиму пройшов мирно. Але шансів на це стає дедалі менше".

Нагадаємо точку зору журналіста, публіциста, телеведучого Павла Казаріна «Думаю, чесно буде сказати, що ми не знаємо, коли закінчиться ця війна».