Андрій Собковський з Вінницької області дивом вижив під час удару окупантів по частині, де він проходив строкову службу. Вороги випустили аж три ракети, одна поцілила у штаб, а дві — у казарму. В результаті російського теракту загинули 17 військовослужбовців, п'ятеро вціліли, але отримали важкі травми. 20-річному солдату довелося ампутувати дві ноги. Та вже за кілька місяців він став на тимчасові протези, а днями благодійники передали йому автомобіль, який придбали за кошти українського програміста. Машина вживана, повнопривідна, має автоматичну коробку передач, на ручному керуванні, аби Андрій міг її водити. Решту коштів, виділених благодійником, додадуть до суми, яку збирають на купівлю електронних протезів для військового за кордоном.
«Я навчався у Козятинському училищі залізничного транспорту на провідника пасажирських поїздів. Майже рік пропрацював за спеціальністю, їздив в Ужгород, Херсон. Отримав повістку в армію — не вагався, пішов… Коли почалось повномасштабне вторгнення, я вже 11 місяців перебував у військовій частині в Одеській області. У зону бойових дій нас не відправляли, адже строковиків брати заборонено. Тож ми охороняли частину, — розповів «ФАКТАМ» Андрій Собковський. — Все сталося близько 22:30 вечора 7 квітня. Мав заступати о третій ночі у наряд, тож лягли відпочивати. Тривоги не чули, бо знаходились у підвалі. Мені здається, що не пройшло й пів години, як пролунали вибухи! Розплющую очі — я під завалами, не можу рухатись. Просто бетонна плита надвоє розламалась і впала мені на ноги. Я лежав на животі й руками міг робити все. У нас буржуйка горіла, тож були ще дим та пилюка, не було, чим дихати, хотілось пити. Мої побратими кричали від болю. Попри свій стан, намагався їх врятувати. Щоб втамувати спрагу, давав їм яблука, які мені передали батьки, я зумів їх якось дістати з-під свого ліжка, із фруктів вони смоктали сік. Коли через дві години приїхали рятувальники, підказував їм, хто де лежить. Вони дали мені пляшку з водою, я на собі порвав футболку й дав другові, щоб він хоч через неї дихав. Але, на жаль, він потім помер у лікарні, тому це для мене психологічна травма.
Рятувальники змогли витягнути мене з-під завалів лише через 11 годин. Через те, що ноги довгий час були перетиснуті та кров не поступала, їх не змогли врятувати, хоча всі кістки були цілі. Медики провели високу ампутацію. Звісно, пережити таке дуже складно, але якщо я залишився живим, то потрібен ще тут. Близько чотирьох місяців мене мучили фантомні болі. Але не зламався, бо мене підтримали рідні, друзі, кохана, з якою ми разом майже рік, волонтери…"
За словами керівника фонду «Центр спасіння життя» В'ячеслава Запорожця, із бійцем він познайомився, коли той був на лікуванні в Одесі.
«Ми займаємось евакуацією поранених, і також в нас є програма допомоги героям із ампутаціями: лікування, реабілітація, юридичне супроводжування, — розповів «ФАКТАМ» В'ячеслав Запорожець. - Робимо все для героїв, адже вони боронять нашу країну. Часто наші пости публікуються на одному з телеграм-каналів. Десь наприкінці травня до мене зателефонувала сестра Андрія і каже: «Мій брат втратив дві кінцівки». Надіслала досить важку для сприйняття світлину, де боєць лежить на ліжку і в нього ампутовані ноги вище колін. Як пояснила сестра, воїн почувається кепсько, не хоче жити. Я був вражений й запропонував перевезти бійця у Центральний військовий шпиталь в Києві, де якісне та належне лікування. Відправив за воїном автівку. Вже через добу Андрій був у столиці, відразу ж почали його лікувати. Йому досить швидко стало краще. Ми почали розмовляти. Звернувся до героя зі словами: «Братику, чому ти засмучений?» А він відповів: «Як же я, молодий, житиму без ніг, як створю родину?». Я заспокоїв його, мовляв, все буде добре. Те, що цей боєць вижив, це диво, в нього своя місія — жити, навчитись ходити й надихати інших не опускати рук. Тоді до Андрія приїхав один з найкращих протезистів в Україні — Олександр Павлович Стеценко. Він дійсно великий молодець, маючи власну велику компанію, сам їздить і бере заміри. Вже через місяць боєць отримав перший навчальний протез, зробив перші кроки. Але оскільки культі ще не зажили, потрібна була реабілітація. Тож ми й з цим йому допомогли. Подолали фантомні болі, в нього покращився настрій, Андрій повністю відмовився від інвалідного візка.
Нещодавно в мене виникла ідея, що є ще одна можливість допомогти бійцю та посилити його віру у власне світле майбутнє. Я бачив багато бійців з ампутаціями, які їздять на машинах. Також знаю, як хлопці раділи автомобілю «Тесла», на якому їм якось випала можливість поїздити. Наче ті діти. Було б добре, щоб наші воїни могли подорожувати країною і милуватись нею після нашої перемоги. Й знайшов відповідну машину для нашого Андрія — це «Мерседес». Вона повнопривідна, має автоматичну коробку передач, на заводському ручному керуванні, щоб Андрій міг її водити. Можна керувати однією рукою, а можна й ногами, якщо, наприклад, у бійця, немає руки. На моє прохання відгукнувся програміст з Києва, який живе неподалік військового шпиталю, куди щодня привозять тих, хто виборює мирне небо. Він дав 10 тисяч доларів на машину та ще 5 тисяч виділив на постійні протези, яких потребує боєць. Наразі ми організовуємо міжнародний проєкт для придбання автівок для наших героїв, яких скалічила ця війна. В Україні переобладнанням машин ніхто не займається, а ось в Європі можна знайти такі. Впевнений, що люди підтримають наш проєкт і ми подаруємо ще стільки світлих емоцій нашим захисникам".
Андрій Собковський зізнається: мріяв би знову повернутись на роботу провідником, але розуміє, що це буде важко фізично, тож його перевели на іншу категорію. Він працює оператором контактного центру залізниці. Мріє побратись із коханою, яка сильно підтримала його після поранення, купити житло у Вінниці та відкрити власний магазин.
Картка для допомоги бійцю: 4731 2196 4698 1526