Родина Сорокопуд з Ягідного на Чернігівщині відчула на собі усі жахи російської окупації. У перші ж дні через обстріли вони втратили житло, а потім змушені були сидіти у задушливому підвалі разом із іншими односельчанами. Там 14-річний син подружжя Сергій отримав поранення, через яке ледь не загинув. Травмованого школяра рашисти вивезли у невідомому напрямку. Знайшли його через кілька тижнів у Білорусі. Про важкий шлях повернення хлопця до рідного дому читайте далі.
«У перші дні село жило, наче по інерції, але з кожним днем обстріли лише посилювались. Уже добре було чутно стрілянину з автоматів. А наприкінці лютого у квартиру родини Сорокопуд прилетів снаряд, який поцілив у спальню їхніх двох молодших синів. Батьки, хлопчики та їхня старша сестра вціліли, бо сховались у коридорі. Ввечері село зайняли росіяни, тому близько трьох сотень людей зігнали у підвал місцевої школи. Серед них був і 14-річний Сергійко разом із татом, сестрою та братиком. Мати сховалась в погребі їхнього будинку, — розповіла „ФАКТАМ“ односельчанка та знайома сім'ї Ольга, яка попросила не називати її прізвище. — 13 березня хлопчик з іншими дітьми вийшов у двір, щоби сходити в туалет та подихати свіжим повітрям. За кілька метрів від нього була моя невістка. Раптом почули свист снаряду — і вибух! Сергій впав, з рота пішла кров, у голові запаморочилось… Постріли тривали. Люди підбігли й занесли хлопчика до медпункту, який російські військові облаштували у школі. Їхній лікар оглянув дитину й заявив, що поранення серйозне, потрібна операція. Сергію осколки посікли спину, один із них зачепив легені та зламав два ребра. На місці хлопцю зробили перев'язку та дали знеболювальний укол. Після того добу він ще просидів у холодному підвалі, бо через біль лежати не мав сил. На другий день зайшли окупанти й повідомили, що везуть Сергія у свій госпіталь у село Вишневе, неподалік Мени. Сестра Аліна просила взяти її, але рашисти відмовили. Вона встигла лише тишком покласти під ковдру брата його свідоцтво про народження».
Втім, з'ясувалось, що окупанти обдурили рідних Сергія Сорокопуда. Адже з Чернігівщини гелікоптером вивезли його разом з пораненими росіянами до міста Гомель, що у Білорусі. Там хлопчику зробили операцію, та місяць він пробув у лікарні для цивільних.
«Батьки нічого не знали. Звісно, вони переживали, але тримали це у собі, бо не знали, чи самі зможуть вийти з підвалу живими… Ще під час окупації Ягідного медсестра гомельської лікарні розмістила в соцмережі допис, що у них перебуває хлопчик з України, розмістивши його дані. Батьки дуже вдячні їй, бо якби не вона, Сергія могли б відправити в інтернат чи вивезти у рф. Публікацію про дитину побачили тисячі людей, навіть уродженка Ягідного, яка мешкає у Гомелі. Вона стала щодня провідувати Сергійка й допомогла зв’язатись із рідними, які вже вийшли з підвалів після звільнення Чернігівщини. Далі врятувати хлопчика допомагали ювенальні поліцейські разом із міграційною поліцією. Допомагали й волонтери з обох сторін. Проблема полягала у тому, що білоруси могли віддати дитину тільки батькам, але мама хворіла, а тата не випускали за кордон. Тому за братиком вирушила сестричка Аліна, яка перед тим два тижні ще й хворіла на вітрянку. Лікарі пішли назустріч і притримали хлопчика у закладі. Спочатку дівчина доїхала до Польщі, тоді до Мінська, а далі був Гомель… Хоча від Ягідного до цієї лікарні їхати лише 130 кілометрів, але через війну довелось робити таке коло… Діти постійно підтримували зв'язок з правоохоронцями. На Волині їх зустріли місцеві працівники ювенальної поліції, нагодували та посадили на потяг. Зустріч вдома була дуже зворушливою, сліз не приховував ніхто…»
Зараз, за словами співрозмовниці, Сергій Сорокопуд почувається добре і мріє повернутись до занять з боксу, саме з цього виду спорту він має перші місця на обласному рівні. А ще хлопець з нетерпінням чекає, коли зможе відвідувати школу. Втім, це буде нескоро, адже заклад частково зруйнований через обстріли армією рф.
Нагадаємо, у селі Ягідне Чернігівської області усіх селян (близько 360 людей) під дулом автоматів рашисти зігнали в підвал школи, де всі мусили спати сидячи, окрім дітей та людей похилого віку, які фізично не могли сидіти. Не було ні світла, ні вентиляції, ні туалету. Від пережитого старенькі люди починали божеволіти, а потім помирали. Тож маленькі діти були змушені сидіти поруч з мертвими людьми.
Читайте також: «Із рушницею пішов на танк»: колишній опер з Чернігівщини знищив рашиста, а сам загинув у нерівному бою