З дохристиянських часів наші пращури-землероби пов’язували свята з природними явищами. Так, Масницю (має багато назв — «Масляна», «Колодій», «Бабський тиждень», сиропусний тиждень, білий, «Масничний тиждень» і тощо) прив’язували до пори пробудження і розквіту землі. А в час поширення християнства церковні свята вже перегукувались з Великоднем. В цьому році давнє свято Масляної припадає на цьому тижні, який триває 20−26 лютого. На українській території склалися певні традиції святкування, до яких довгий час не згасала зацікавленість в народі, а етнографи зберігають розповіді старожилів про старовинні обряди, про які «ФАКТИ» дізнавались у етнографині, завідувачки наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогово) Олени Громової.
- Зароджені ще в дохристиянську епоху, наші звичаї святкувати Масницю наприкінці зими продовжувались і в ХХ столітті, живі вони і зараз, — дізнаємося з розповіді Олени Громової. — У Масляної дата не фіксована і її початок обчислювали за тиждень до Великого посту та за 56 днів до Пасхи (в цьому році дата наступить 16 квітня). Тож Масниця припадає на «масний» (від «жирна, насичена і масна їжа») тиждень з 20 по 26 лютого, до того передував «рябий тиждень», коли постилися в середу і п’ятницю. А ще раніше (до 12 лютого) пройшов «м'ясоїдний тиждень».
Називали свято по-різному: «Масляна», «Колодій», «Колодка», сиропусний тиждень, білий або ще «Бабський». В давнину заведено було цілий тиждень перед Великим постом гостювати у рідні, сусідів, кумів. «Колодій» (від назви стародавнього бога Колодія) — перше весняне свято з сивої давнини, коли люди тільки створювали свої традиції та обряди. Один з таких — «нянчити и ростити колодку», чіпляти її батькам парубків (або самим хлопцям), які не створили пару, а також «карати» колодкою і дуже перебірливих дівчат. На Масницю зазивали весну, а зиму лякали криками, гуляннями, тому тиждень проводили гучно, а в кінці, в Прощену неділю, вибачались один перед одним, щоб очистити совість перед постом. В понеділок наступав «жилавий понеділок» і починався піст (пекли житні пісні коржики).
Жінки раді були залишити домашні клопоти на чоловіків і весь тиждень «відриватися». Жіноча доля була складною, бо три кутки в хаті трималися саме на жіночих плечах. Тому на Масляну жінки відпочивали, а цей тиждень називали «Бабським». На Масляну, або на «Колодія», жіноча (заміжня) частина населення збиралася до так званого «клубу» десь у корчмі, «забувши» про дім і домашні обов’язки, щоб проводити певні ритуали з паличкою — «колодкою» (на згадку про бога Колодія). Так, за сценарієм, у понеділок (називали його «окаянний») відмічали «народження» колодки, у вівторок («щасливий») — «хрестини», потім в середу («бабська») справляли «весілля», четвер («жирний» і ще відмічали Власія — захисника худоби) — «помирала колодка» і справляли поминки, у п’ятницю («пісна» або «свята») «похорон», у суботу («кончена» субота) «оплакували» колодку, а в неділю («чорна» або «прощена») «волочили колодку» — так проходив «життєвий шлях колодки». Все це дійство називали «справляти колодку». Зранку у шинку на столі з’являлась колодка і хтось з жінок промовляв: «Колодка народилася!» І зразу ж «дитя» сповивали, співали йому: «Вже наше дитя народилося, а вже дитя на свiт Божий та й з'явилося!» Звичайно, цю подію відмічали чаркою. І так повід повеселитись знаходився кожного дня — аж до «смерті і вшанування пам’яті колодки».
Молодиці з корчми прямували з колодкою по дворах і вішали її батькам як покарання за те, що не оженили своїх дітей. Адже у ХIХ ст. парубок в 20 років вважався «старим». А ще колодкою «штрафували» дуже перебірливих дівчат або їх батьків (і жінки розраховували на магарич). Хлопець, який отримав колодку, теж повинен був відкупитися цукерками, наливкою або навіть горілкою. Але треба зазначити, хоч під час святкування і виставляли магарич, напиватися в давнину не намагались. Навіть на весіллях подавали алкоголь з однієї чарки, яка ходила по колу. А жінки під час виконання обряду дозволяли собі посмакувати наливочки скоріш для настрою: «Ой пила, пила, чепця згубила, прийшла додому і мужа била», — приспівували жартуючи.
У пращурів весь тиждень на столах було багато набілу — їжі на основі молочних продуктів. Особливою повагою користувались вареники (популярні були вареники з маслом і сметаною) з сирною начинкою, налисники (або «каравайці» чи млинці, в які загортали сир), сирники та інше. Вареники і млинці нагадували Місяць і Сонце, тому служили такими своєрідними українськими символами пари (хазяйки та хазяїна). На Чернігівщині пекли як млинці з гречаного борошна, так і готували пишні (на пару) вареники. Такі ж були в святковому меню на Черкащині, Полтавщині. На Буковині ліпили пиріжки з сиром, а на Кіровоградщині з тонкого тіста готували прозорі вареники з солонуватою начинкою (в деяких регіонах її робили солодкуватою). На тижні ходили в гості, вареників їли багато, тому варили їх по декілька разів у день. Сир для начинки збирали заздалегідь — ще з Пилипівського посту (продукт утрамбовували в глиняний посуд, трохи присолювали і зберігали при стабільному температурному режимі). Як готували на Масляну, то додавали свіженькі порції. На тижні до столу подавались також різні каші, молочні киселі, ряжанка, сметана, вершкове масло. На Вінниччині робили страву з домашньої локшини (тісто робили на основі борошна з додаванням крохмалю), а на Херсонщині з неї готували бабку. До речі, в різних місцевостях локшину з тіста нарізали різної товщини і форми, підсушували і вживали в супі або запікали з яйцями, рисом або пшоном.
Прибирали в хаті заздалегідь — все натиралось, вимивалось і вибілювалось. У людей проявлялось просто ритуальне прагнення до чистоти, і пов’язувалось це з наведенням порядку в душі і думках. З четверга не прийнято було шити, прати, ткати, тощо.
На Масляну раніше зими були дуже сніжними, тому селяни катались на санях, в які запрягали коней, і так веселились, шуткували на святковому тижні. Діти особливо полюбляли снігові гірки, а дорослі — своєрідні каруселі «фуркало»: до встановленого з осені стовпа прикручували поперечину, а до неї прив’язували сани. Чоловіки розкручували їх, поки люди не вилітали звідти у сніг. «Фуркало» (або «жорна») виставляли і на водоймі, стовп з колесом (а на ньому патики, які прив’язували до саней — їх розбіг досягав восьми метрів) вмерзав в ополонці, і вся забава відбувалась на льоду. А на Наддніпрянщині веселу молодицю садили між ніжками перевернутого стільця і так «пасажирку» катали по кучугурам. Декілька днів люди веселились, ходили в гості, пригощались і таким чином дарували один одному свої добрі настрій і наміри.
У молоді на Масляну відбувались останні вечорниці (вони поновлялися аж восени). Дівчата задля забави в’язали «колодку» (прикрашену квітами) хлопцям, щоб бути обдарованими, а ще так натякали своєму обранцю на особливу увагу. Хлопець у відповідь міг запросити дівчину на танець, а підкреслити серйозність намірів — подарувавши хустку, намисто, перстень або чоботи.
У неділю — останній день Масляної — святково одягнені люди йшли до церкви. В цей день просили вибачення у перехожих, рідних, дітей, близьких, сусідів. Так використовувався шанс помиритися тим, хто посварився, забути образи і очистити душу перед Великим постом. «Прощена неділя» проходила без веселощів. А якщо не отримували прощення, то чекали наступного року.
В суботу ще на «рябому тижні» (який передував «білому тижню») поминали померлих, але хто не встиг цього зробити в батьківську суботу, то можна ще зробити це в останні два дні на Масляному тижні.
Серед ритуалів, які побутували в давнину, етнографи зафіксували такий, що допомагав виявити відьму. В кінці сиропусного тижня (в ніч з неділі на понеділок) під час вечері з останнього вареника брали сир, зав’язували його у вузлик і клали за щоку до ранку. В понеділок йшли у храм, відстоювали там службу не рухаючись, а дома після обіду слід було сир з вузлика перекласти у гаманець і зберігати до Пасхи поряд з грошима. А на Великдень, як заспівають «Христос воскрес», йти на паперть і чекати: хто з жінок підійде, та й відьма.
У понеділок (його називали «жилавий», або «полоскозуб») після Масляної прийнято було набрати в рот горілки і прополоскати його від залишків сиру.
Молодь в українських селах багатьох регіонів ще на початку ХХ ст. на Масляну намагалась зберегти традиції, дотримуючись старовинних обрядів — «тягали колодку», примовляючи: «Масляна, воротися, до Великодня протягнися, від Великодня до Петра, а від Петра аж до тепла», або «Масляна, Масляна, яка ти маленька, якби тебе cім неділь, а посту — одненька». В радянські часи нав’язувались соціалістичні сценарії, для російської Масниці характерні «кулачные бои, блины с икрой, проводы зимы, сжигание чучела», і все свято зводилося до двох днів. У росіян спалювали наряджене опудало в перший день Масляної. В українських звичаях довго зберігалось святкування на протязі тижня, на якому молодь обмінювалася колодками, як символами одруження. А ще з початку зими збиралась солома, з якої формували «кострубатого діда». Його використовували в полі як навігаційний елемент на роздоріжжі (вказував шлях мандрівникам). «Діда» спалювали в кінці зими і не публічно — пращури так позбавляли зиму сили, але не було цілі робити це на Масляну. Тільки при співпадінні цих подій «кострубатий дід» згоряв саме у фіналі свята.
У Пирогові в суботу-неділю на Масляну передбачено святкування з закликанням весни, виступом фольклорних колективів, обрядом «колодки», вшановуванням одружених і покаранням для неодружених — відвідувачам покажуть побутові сценки з піснями, примовками, співами і жартами. Будуть і гастрономічні витвори національної кухні. Заплановано також спалювання «кострубатого діда» як уособлення зла і з обличчям путіна.
І наостанок про прикмети. Здавна люди примітили: чим холодніше останній тиждень лютого, тим тепліше буде березень; якщо на Масляну день ясний, то й сонячним буде Великдень.
Нагадаємо, що не можна робити протягом тижня 20 — 26 лютого.
У тексті використані матеріали з польових зошитів Олени Громової, зібрані у відрядженнях за період 2000−2020 роки