Православні святкують Світле Христове Воскресіння 16 квітня. Торжество здавна в народі пов’язували з весняним відродженням і сподіваннями на гарний врожай. Так з часом сформувались певні християнські традиції, які фіксуються дослідниками.
Як готувались до Великодня наші предки, в які прикмети вірили, як проводили Страсний тиждень, яких звичаїв дотримувались, про передпасхальні господарські клопоти та підготовку великоднього кошика в Центральній Україні й на Гуцульщині розповіли «ФАКТАМ» у Національному музеї народної архітектури і побуту України (Пирогів).
— Воскресіння Господнє — одне з величніших свят, яке символізує воскресіння Ісуса Христа після розп’яття на горі Голгофі, і дарує віру в продовження життя, — підкреслює Лариса Полуянова, етнографиня, наукова співробітниця відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури і побуту України (Пирогів). — Багато християнських свят прив’язано саме до дати цього торжества. Великдень святкується в першу неділю після весняного повного місяця, що настає після дня весняного рівнодення. Дві системи вірувань сплелися разом, тому ще з язичницьких часів назва Великдень збереглася як уявлення про весняне оновлення світу, перемогу світла над темрявою. В християнську епоху радісне свято, засноване на честь Воскресіння Ісуса Христа, назвали Світлим Христовим Воскресінням. Назва православної Пасхи походить від юдейської Песах (в пам'ять про те, що Всевишній оминув єврейські будинки, знищуючи первістків Єгипту, і який святкується на згадку про вихід євреїв з Єгипту).
Підготовка до найважливішого християнського свята починається з Великого посту, який триває 40 днів. Вербна неділя наступає 9 квітня, а Великдень — 16 квітня. Наші пращури готувались до свята різними способами. В Центральній Україні за тиждень до Великодня святили вербу (били гілочками один одного, примовляючи: «Не я б’ю, а верба б’є — вже недалечко червоне яєчко»), а біля церкви в цей день розгортались ярмарки, де купували макітри, пасківники, різну атрибутику.
Перед Пасхою люди проживали Страсний тиждень, на якому прибирали, господарювали, готуючись до свята: вичищали хату, прали, вигрібали сміття з городу. Тому Страсний тиждень називали Білим, Чистим. А четвер, п’ятниця, субота були особливо важливими.
В Чистий четвер (називали його Великим, Світлим, Страсним днем весняного очищення) до сходу сонця прийнято було вмитися, ще стригли волосся (вважалося, так бистріше відросте) і мили дітей (у воду додавали освячену вербу). А якщо в домі були хворі люди, то воду після них виливали на перехресті доріг. Знаючи про таке повір’я, здорові люди старанно обходили калюжі в цих місцях (приговорюючи: «Господи, перехресна дорога, дай, Боже, здоров’я в ручки, в ніжки і живіт трішки»), щоб не вступити туди і не підхопити хворобу.
В четвер господарі кололи кабанчика для приготування м’ясних страв на свято — щоб було чим розговітися. А господині виганяли всіх з хати, обряжалися в чисту одежу і з молитвою, свяченою водою починали клопотати біля печі — пекти паски. Раніше виготовляли обрядовий хліб, до складу якого входив мед (цукру ще триста років тому не було, а як з’явився, то його купували тільки заможні люди). Здоби готували багато, іноді додавали до 100 жовтків! Як готувались паски, то не гуркали, гучно не розмовляли (навіть на вулиці). Господині намагалися зробити вироби жовтими, духмяними, щоб не тріснули та не запали (інакше це був знак біди). «Як паска вдасться, таким і рік задасться», — казали в народі. Головну паску ставили на південну сторону печі. Вироби прикрашали сердечками, вертушками, хрестиками з тіста (в давнину не робили глазурі, а змащували випічку яйцем, водою з медом). В центральних регіонах також готували сирну паску.
В печі хазяйки готували й четвергову сіль (її освячували та ставили на великодній стіл): грудочку солі загортали в ганчірку, яка обгоряла в печі, а сіль збирали і зберігали (потім застосовували при шлункових недугах).
— З воску робились свічки (громничні, або страсні), які ввечері святили в храмі, запалювали, а вогонь несли додому і зберігали до Великодня, — продовжує Лариса Полуянова. — Зі свічкою обходили хату, господарчі приміщення, худобу, в домі на сволоку робили полум’ям чорні хрестики (захист від хвороб і нечисті). Свічка слугувала оберегом від пожежі, блискавки, грому, від влучання снаряда — в різних екстремальних ситуаціях. Наші пращури вірили в помічну силу страсної свічки (при пологах, хворобах тощо), могли використовувати її декілька років підряд (її сила при цьому тільки зростала).
В чистий четвер могли робити писанки (їх заготовляли і заздалегідь) зі свіжих яєць. Ці вироби не псувались роками. І, до речі, писанки в порівнянні з російськими традиціями є тільки нашим культурним надбанням. На писанках кожний знак мав зміст: ромб — символ землі, зерно — врожаю, сосна, олень — на здоров’я, дзвоник — натяк на поповнення в сім’ї. Орнаменти на писанках були рослинними, зоологічними, геометричними, побутовими. Малювали листочки, кружальця, рисочки, крапочки, обводки, квіточки тощо за допомогою воску. Яйце занурювали у світлу фарбу і тон її поступово ставав все темнішим. Наприклад, на Наддніпрянщині по основному кольору (червоний, вишневий, чорний) малювали білим, жовтим. Біля печі писанки тримали, поки віск стече. Писанкарство в основному зберігається в західних регіонах. Писанки пусті ніхто не розписував. Там повинен бути зародок, тобто програма життя, а не пустота.
В четвер попіл (ним користувались як милом) після прання ховали і використовували від лишаю (у людини і тварини).
В четвер на літургії згадували Таємну вечерю, коли Спаситель встановив таїнство Євхаристії. А ввечері в церкву ходили на Страсті — богослужіння і читання 12 уривків з Євангелія про останні земні години життя Христа.
— В п’ятницю не дзвонили дзвони, а скликали на службу за допомогою дощечки, в яку били колотушкою (в знак того, що Ісуса розпинали на хресті), — продовжує Лариса Полуянова. — Обносили тричі Плащаницю (полотно з зображенням тіла Спасителя во гробі) навколо церкви, і знов заносили святиню назад. До цього моменту не можна було вживати пісну їжу. В день великої скорботи дотримувались суворого посту. Але серед вірян знаходились ті, що в останні дні перед Пасхою зовсім відмовлялися від їжі, навіть не пили. А ті, що зцілилися від недуги, давали Богу обітницю і суворо її дотримувались, чекаючи Великодня.
В цей день не можна було співати, грати на музичних інструментах, лаятися, голосно розмовляти, вважалось гріхом працювати, прати, різати, колоти дрова — це був день скорботи. Хазяйки тільки могли погодувати худобу і посадити капусту (день вважався найбільш сприятливим для цього овоча). Також пекли паски поминальні (на гробки) і розписували писанки для померлих. Ще сортували писанки на подарунки: з дубовим листком для парубків, а з рибкою і сердечком — для дівчат.
Субота, яку називали Тихою (бо Господь перебував у гробі і зійшов у пекло, щоб звільнити праведників). Для господинь перед Великоднем наступав дуже клопіткий день. Готувались страви до святкового столу, також приступали до фарбування яєць, використовуючи цибулиння, бузину, корені яблунь, кропиву, горіхи, сухі фіалки. Традиційно фон робився червоним. Чому? За одною з легенд, коли Марія Магдалина (свята, яка була присутня при розп’ятті Христа і перша удостоїлась явлення воскреслого Ісуса) прийшла до римського імператора Тиберія і, подарувавши йому яйце, розповіла про воскресіння Ісуса, то Тиберій сказав: «Скоріше це яйце стане червоним, ніж я повірю в це ствердження». І яйце в ту ж мить стало червоним…
Цього дня готувався великодній кошик, куди входили: паска (тіло христове, символ вічного життя), яйця (символ нового життя), сир, масло (бажання Божої благодаті), шинка і ковбаса (нагадування про жертовність), хрін (коріння віри у Воскресіння Христа), четвергова сіль як символ достатку (а ритуально — символ зв’язок між Богом і народом, адже Христос назвав своїх учнів «сіллю землі», що рознесуть звістку про християнство по світу). Це обов’язковий набір. Якщо класти вино, то тільки «Кагор». Ще інколи брали ножа, яким нарізали страви на великодньому столі. Частину кошика віддавали на церкву немічним, сиротам, а дома залишали теж багато пасок, щоб було чим розговітись, пригостити родичів, кумів, сусідів.
Дівчата, жінки одягалися в спідниці, вишиті сорочки, корсетки, попередниці (хліб святий не брали руками, а такими вишитими фартухами). Святково одягнені віряни ввечері йшли на службу, на всеношну. Вважалось, що не можна спати в сакральну ніч, бо нечисть присниться, а темна сила збирається саме під храмом. Поки йшла всеношна, іноді на церковному подвір’ї юнаки розпалювали вогні і так наче присвічували дорогу Христу, коли він мав воскреснути. Ну і біля вогнищ могли погрітися віряни.
В хатах вночі підтримували вогонь від Чистого четверга — горіла лампада або не згасала свічка. Коли священник оголошував: «Христос воскрес!» — починали освячувати кошики. Люди вітались з родичами, цілувались три рази, не засуджувалось христосуватись навіть з малознайомими.
Читайте також: Страсна п'ятниця: що категорично не можна робити в цей день і про що молитися
Фото Національного музею народної архітектури і побуту України (Пирогів)