У Городківці на Вінниччині кілька тижнів тому попрощались із захисником Олегом Перевертаним, який воював на Донеччині, де й зараз тривають найзапекліші бої з рашистами. Олег одним із перших став на захист рідної землі, залишивши вдома дружину та двох дітей. Він був удома в короткотерміновій відпустці на Зелені свята, приїхав, щоб провідати могилку найменшого синочка, якого забрало небо через важку хворобу. І хто міг знати, що за кілька днів душа 41-річного Олега вже летітиме до свого Дениска. За словами рідних, командир сповістив їх, що у водія-електрика командного пункту польового зв’язку Перевертаного три ножових поранення — в грудну клітку і в серце, і що його не змогли врятувати у шпиталі. А за кілька днів сім'я отримала похоронку, де зазначено, що молодший сержант Олег Перевертаний покінчив життя самогубством…
— Почувши цю новину, в мене теж наче життя відібрали. Не пам’ятаю, який сьогодні день та час, постійно плачу, бо впевнена, що суїцид — це не про мого чоловіка. Він не був із тих, хто зводив би рахунки із життям, ми планували вивчити та одружити дітей, ми ніколи не сварились, — зі сльозами на очах розповідає «ФАКТАМ» дружина загиблого Наталія Перевертана. — Олег після школи отримав професію автослюсаря, відслужив у Збройних Силах України. Познайомились ми на сільській дискотеці і прожили у шлюбі 20 років.
Ми тішилися первістком — сином Артемом, якому зараз 18 років, а у 2007 році купили хату, облаштувалися, чоловік трудився на цукровому заводі, а вночі — охоронником на фермі. Згодом народилася донечка Вікторія, їй 14 років. Коханий ще більше працював, аби діти росли в достатку. Мав справді золоті руки, умів і плитку ставити, і зварником був. А ще наша родина купила тракторця — щоб і цим підробляти. У 2014 році народився наш менший син Дениско. Та радувались ми йому недовго, через рік його не стало. Невиліковна хвороба… Це найстрашніше у житті — хоронити своїх дітей. Проте ми тримались, бо мусили дбати про старших сина та дочку.
— Як чоловік потрапив на війну?
— Після повномасштабного вторгнення Олегу зателефонували і сказали з'явитись у військкоматі. Відразу переляк був, та згодом він заспокоївся, мовляв, у нас діти, треба йти й захищати не лише їх, а всіх українців. 25 лютого потрібно було вже з речами бути на місці. Чоловіка мобілізували до 59-ї окремої механізованої бригади. Спочатку проходив короткотривалу підготовку в Гайсині, після того поїхав у Миколаїв. У березні він отримав контузію під час боїв на півдні, знаходився у лікарні. На реабілітацію чоловіка відправили у розташування частини. Там він пробув десь пів року, ходив у наряди. Кілька разів приїжджав додому на кілька днів. Чоловік вже тоді змінився, став нервовим. Що не питала, все йому було не так. Та я намагалась щоразу підтримати його, і діти телефонували, аби сказати теплі слова.
— Восени 2022 року Олега відправили на Донеччину, місце дислокації постійно змінювалось, — продовжує жінка. — Невдовзі отримав ще одне поранення — два осколки влетіли в шию. Один дістали у Дніпрі, а другий так і залишився в шиї, бо він дрібний і дуже глибоко. То ж операція могла б закінчитись навіть фатально… Чоловік казав, що його нічого не турбує, і після того він знову повернувся на схід. Якось у розмові він зазначив, що багато чого міг би розповісти, але переживає, щоби для нас це ніяк не обернулось.
На початку травня в Олега з'явився неврологічний синдром, його знову поклали до медичного закладу. Я сама їздила до нього, спілкувалась з лікарем. Але чоловік ні мені, ні фахівцям нічого не розповідав. Потрібно було надати йому психолога, ніхто цього не зробив. Олега я часом не впізнавала, він дуже замкнувся, схуд і постарів на 10 років. Щось його непокоїло. Знаєте, попри ті біди, зі свого боку робила все, щоби чоловіку стало краще. Кликала на прогулянки містом, відволікала на приємні спогади. Я була готова за ним і у вогонь, і у воду.
Після виписки Олегу надали відпустку на 10 днів, приїхав додому, все було нормально. Я навіть не навантажувала його чоловічою роботою, але наприкінці Олег відремонтував ще хвіртку на город та поїхав у розташування частини на Вінниччині. Був знову у нарядах.
Що саме сталось, я не знаю, але 6 червня чоловік опинився у Дніпрі, хоча його мали класти на лікування у вінницький шпиталь. Все допитувала його, що сталось, він мовчав. 8 червня вранці ми ще спілкувались кілька разів. Олег попросив сина поповнити йому мобільний телефон й повідомив, що ще подзвонить. Проте зв'язок обірвався.
— Через пару днів мене набрав побратим чоловіка і повідомив, що з Олегом щось сталось, — розповідає Наталія. — Його телефон не відповідав. Ввечері я сама знайшла командира чоловіка і він почав розповідати здалеку — з подій у Миколаєві. В кінці додав, що у чоловіка було три ножових поранення, повезли у лікарню, але не врятували. Прибігла рідна сестра чоловіка й вже продовжила спілкування з командуванням, бо мене вже відкачували медикаментами… А на другий день принесли «похоронку» з нашого військкомату. Працівники сказали лише: «Співчуваємо». Коли я прочитала, що там написано, в мене почалась істерика. У обставинах смерті вказано, що Олег скоїв самогубство.
— Знаю, що ви не вірите у цю версію. Чому, поясніть?
— Ми такі плани будували. Олег хотів після перемоги сам обробляти землю, заставив мене купити сівалку, з передової по відео ще й консультував. Далі ми мали купити техніку, щоб косити сіно. Ба більше, чоловік готовий був навіть виїхати на заробітки за кордон, щоби придбати дітям власне житло. Я не вірю, що він міг забути про все це й скоїти таке! Він був дуже відповідальним. Й ні за що поплатився життям…
На похороні його відспівували священники, заявивши, що тільки Богу відомо, що там насправді сталось. Крім того, у морзі я оглядала тіло чоловіка. Справа збоку біля руки два поранення. Але неглибокі. На колір аж синє… А там, де удар в серце ножем, зашили і погано видно.
— Судмедексперти якось дуже швидко нас випровадили з моргу, — продовжує Наталія. - Вже вдома я помітила, що з лівої сторони у Олега здертий ніс, біля правої скроні — гематома, на лобі була велика гуля, як від удару чимось важким, а на руці збиті пальці. Це не було схоже на те, що він впав. Ймовірно, його били…
Слідчого я все допитувались подробиці, він мені нічого не розповідав. Дзвонила побратиму, той почав розповідати щось, а потім замовк. А далі став казати, що «Олег щось начудив». Ба більше, мобільний телефон чоловіка у поліції, а його картка у сина. То коли син пішов днями знімати гроші на ліки, то помітив, що зникли 2000 гривень, які скинули з роботи чоловіка на допомогу нам у похованні. Уявіть собі, Олег вже у сирій землі, а хтось підло краде з його карти кошти… Таке враження, що просто знущаються, знаючи, що ми прості сільські люди й нікому нас захистити.
— Що будете далі робити?
— Відбілювати честь та мундир чоловіка, бо він не самогубець! Найняла адвоката у Дніпрі, який вже почав працювати над справою. Скоріш за все, доведеться робити ексгумацію. Ми на це готові. Аби лиш довести правду.
Як розповів «ФАКТАМ» адвокат Михайло Густяк, керівник Адвокатського бюро «Михайла Густяка, вони з колегами неодноразово за час дії воєнного стану отримували повідомлення про побиття військовослужбовців з боку командування. Можливо, додає він, у цьому випадку це не є виключенням.
— Першою дією, яку потрібно виконати родині загиблого — це клопотати про залучення до кримінального провадження в якості потерпілого, — пояснює Михайло Густяк. - Чинний Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК) не передбачає винесення окремої постанови, але бажано її отримати і за клопотанням слідчий має її надати. Згідно з КПК, потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. Такі дії нададуть змогу мати безперешкодний доступ до матеріалів кримінального провадження, а також подавати клопотання про проведення слідчих дій в порядку ст. 220 КПК України.
Після залучення до провадження як потерпілого, додає Михайло Густяк, необхідно ознайомитися з матеріалами кримінального провадження і обов’язково сфотографувати все, а краще — клопотати про надання належним чином завірених копій, оскільки це не дасть можливості органу досудового розслідування випадково втратити документи.
— Допити свідків, службове розслідування, огляд місця події, письмові докази, висновки експертиз та досліджень, негласні слідчі розшукові дії, першочергові пояснення свідків та очевидців є вкрай важливим в процесі доказування та встановлення істину у справі, — наголошує адвокат. — Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Також слід отримати копію судово-медичної експертизи, яка проводиться у порядку Закону «Про судову експертизу», де мають бути такі відомості: час настання смерті та причина смерті; наявність на тілі ознак насильницької смерті; ознаки та механізм спричинення тілесних ушкоджень; давність спричинення тілесних ушкоджень; можливість спричинення тілесних ушкоджень пожиттєво або після смерті особи; послідовність спричинення тілесних ушкоджень; причинно-наслідковий зв’язок між тілесними ушкодженнями та смертю особи; наявність у організмі алкоголю та наркотичних речовин; питання щодо групової та видової належності знаряддя злочину (яким було спричинено тілесні ушкодження); можливість настання смерті внаслідок інтоксикації, гострої інфекційної хвороби, інших чинників, в залежності від характеристик тілесних ушкоджень, виявлених на трупі, та обставин смерті.
В разі відсутності всіх відомостей експерт радить клопотати про проведення повторної судового медичної експертизи:
— Під час повторної судово-медичної експертизи клопотати про проведення слідчого експерименту із залученням судового медичного експерта. Під час цього розв'язати такі питання. Чи міг потерпілий самостійно нанести собі три ножових поранення? Якою рукою тримав ніж? Потерпілий лівша чи правша? Чи міг потерпілий самостійно ножем проникнути при житті в тіло з тою силою, яка була застосована? Якою стороною було повернуто лезо ножа? Де знаходився ніж, яким було нанесено тілесне ушкодження, — в тілі чи біля трупа? Кому належить ніж, яким було завдано тілесні ушкодження? Чи мав хтось доступ до місця ймовірного суїциду? На момент виявлення трупа чи було приміщення, де це було вчинено, зачинене зсередини? Чи наявні там камери спостереження?
Вказаний перелік не є вичерпним і може бути розширений після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та безпосередньо при спілкуванні зі слідчим. Родина повинна клопотати та вимагати проведення психологічної експертизи. Також слід з'ясувати, в якому емоційному стані перебувала підекспертна особа в період, який передував її самогубству? Чи виник емоційний стан підекспертної особи в період, який передував її самогубству, унаслідок дій певної особи (зазначити: насильство, дії, які кваліфікуються як погрози, жорстоке ставлення чи систематичне приниження людської гідності тощо)?
«ФАКТИ» звернулися за коментарем до юридичного відділу 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, але там відповіли, що мають встановити, чи дійсно даний військовий у них служив і вже тоді зможуть повідомити подробиці. Проте впродовж двох днів відповіді ми так і не отримали.
Раніше «ФАКТИ» розповідали, як друзі розслідують загибель бійця, який пройшов Іловайський котел, а був вбитий у 2022 році на Чернігівщині.