В кінці літа християни відзначають одне з великих свят — Успіння Пресвятої Богородиці. Подія, яка пов’язана зі смертю Діви Марії, припадає на 28 серпня і її називають Першою Пречистою, коли святкують вознесіння на небеса Богородиці й возз'єднання з Сином (тобто перехід у вічність).
У наступному році віряни святкуватимуть релігійні свята по-новому. Православні та греко-католики до цього кілька століть жили та святкували за старим юліанським календарем (з відставанням від сучасного на 13 днів). З вересня українські церкви переходять на новоюліанський календар, і майже всі дати відзначатимуть одночасно з католиками. А Успіння Пресвятої Богородиці переходить на 15 серпня (замість 28-го).
Після Успенського посту (з 14 по 27 серпня) і наступає Перша Пречиста, а в народі десятиріччями накопичувались певні традиції, яким слідували з покоління в покоління. Про деякі з таких звичаїв «ФАКТАМ» розповіла Олена Громова, етнографиня, завідувачка наукового відділу виставкової роботи Національного музею народної архітектури та побуту України (Пирогів).
— За неканонічними розповідями, після вознесіння Ісуса перед Дівою Марією під час молитви на Голгофі з'явився архангел Гавриїл і передбачив її скоре переселення на небеса, — нагадує про походження Успіння Богородиці Олена Громова. — Через три дні так і сталося: апостоли і праведники попрощалися з Матір’ю Божою, і Спаситель забрав її тіло й душу з собою. Закінчення земного життя Богородиці церква розглядає як випробування кожного, хто переходить у вічність. Тому подію вважають не смертю Пресвятої Богородиці, а її успінням — вона почила і перенеслась в життя небесне.
Віряни, відзначаючи Успіння Богородиці 28 серпня, обов’язково йшли до церкви, де посилали молитви за рідних і близьких. А з собою на службу Божу люди несли колосся (бо завершувалася пора жнив). Особливо шанували Пречисту ремісники, бо вважали, що відвідування храму принесе їхній роботі стабільність, а вироби цих народних майстрів стануть ще популярнішими.
Перша Пречиста припадає на кінець хліборобського літнього сезону. Як сховали зерно на зберігання, то через деякий час знов поновлювали польові роботи — вже сіяли озимину. Зазвичай намагались впоратися максимум до Другої Пречистої, бо в народі казали: «Перша пречиста жито засіває, друга дощем поливає, а третя снігом покриває». В церковному календарі Друга Пречиста припадає на 21 вересня (день народження Богородиці), а Третя (Введення) — на 4 грудня (коли Маленьку Марію ввели в храм). Під час посіву озимих в деяких регіонах проводили обряд підготовки насіння до засіву. Хтось з літніх селян обмолочував з обжинкового снопа або «спасової бороди» (клаптик зернових, залишений після жнив) трохи колосся, а зерна з них додавали до основного засіву, приказуючи: «Роди, Боже, жито-пшеницю і благослови», «Руками діда сіють в мішок, щоб його руками сіяти в полі».
Сіячам з дому до основної їжі додавали шматочок паски (зберігалася від Великодня за образами) та писанку: яйце закопували на ниві, сухарик перетирали та додавали в зерно. Перед сівбою господарю годилось викласти на рушник їжу з хлібиною, поруч розставити мішки зі збіжжям і присісти. Сівач окроплював ниву свяченою водою (що зберігалась від Водохреща, Великодня або Першого Спаса) і починав з кінця поля засівати, примовляючи: «Сійся, родися на щастя, на здоров’я, щоб на новий рік хлібець був краще, ніж цей рік. Боже, благослови ниву мою це насіння прийняти». Землю заволочували і трохи залишали зерна в торбині «для розплоду».
До свята Успіння Богоматері поспівала різна садовина. Тож на Пречисту, збираючи плоди, заспівували: «Пречиста по груші ходила, Пречиста мішок загубила, а Спас ішов і мішок знайшов. Спасику-батьку, віддай мій мішочок, не буду ходити у твій садочок».
Двотижневий піст вже був подоланий, можна тож готували на стіл скоромне, подавали освячений хліб з борошна нового врожаю, багато пирогів, вареників з фруктами. Вже повним ходом починали заготовляти на зиму овочі, варили варення.
В західних регіонах на Першу Пречисту випікали «коралі» — різноколірне намисто з печива (у формі хрестиків, квіточок, листочків) як символ богородичного свята. Тому його називали «намисто для Богородиці». Завжди ці кондитерські вироби випікались з додаванням природних барвників — відвар ромашки давав жовтий колір, буряковий сік — червоний, морквяний — оранжевий, м’ята — зелений… На храмове свято в селах організовували ярмарки, де пропонувалась випічка, в тому числі й «коралі». Особливу радість намисто доставляло дітям, які бавилися з ним, а потім з’їдали.
— З Першою Пречистою пов’язаний також обряд «ходіння по калину», — продовжує Олена Громова. — Ця рослина розповсюджена по всій Україні, й недарма кажуть: «Без верби і калини нема України». Після Пречистої рвали калину цілими кетягами, підвішували під стріхою хати та висушували. Якщо ягоди залишались на кущі до морозів (калина від того ставала солодшою), їх так і залишали на вулиці. В народі ягоди цінували як основу для варення, джемів, а ще вони лікували при застуді. Калина виконувала в багатьох обрядах символічну роль. Без неї не обходилось жодне весілля (вплітали в вінок, додавали в коровай), клали також грона калини в труну небіжчика.
На Першу Пречисту після церкви вбрані дівчата зазвичай йшли до лісу або на луг по дику калину (це могли робити і після Успіння). Там вони затівали забави, танцювали, співали спасівських пісень, шуткували, потім полуднували і бралися за збір калини. Але спершу дві ягоди кидали в рот, загадуючи бажання на сімейне життя. На зворотній дорозі хлопці намагалися відібрати лісові дари у дівчат, які за перешкоду могли «помститися»: розчавленою калиною зі сміхом розмальовували хлопцям обличчя. Ті також не залишалися в боргу, а потім всі дружно йшли в село, де їх зустрічали рідні.
Мами, приймаючи від доньок пучки ягід, приказували: «Ой, доню, будь такою червоною, здоровою, незайманою та чистою до самого вінця, як ця калина». А до калиноньки зверталися: «Ой, калинонька, будь гожою на коровай, на гільце, на квітки весільні та хрестильні — на здоров’я людям і добро нашому роду». Гілки калини підвішували під образами, а на вулиці — під стріху. Там, де були дівчата на виданні, калина служила своєрідним знаком для сватів.
Обряд збирання калини мав певний зміст, адже уже після Успіння родини, де були діти на порі, готувалися до весільного сезону. Спочатку йшли оглядини: хлопці придивлялися до дівчат, і батьки заводили розмови про сватання. Між Першою і Другою Пречистою вже засилали сватів (а весілля справляли після Покрови, 14 жовтня). Сватання включало як мінімум три етапи: договір, оглядини, заручини… А як ставили могорич, то дівка вважалась засватаною (і в волосся вплітала спеціальну стрічку). Казали про цей період: «Прийшла Пречиста — сватів несе нечиста», «Старости на Пречисту, в хаті речисто»… І дівчата в селі вже не мають тяжкої роботи, то кажуть: «Прийшла Перша Пречиста — дівка стає речиста», бо нема вже що робити.
На Успіння вважалось гріхом сваритися, ображати один одного, відмовляти в допомозі. Важку роботу зазвичай не виконували, не рубали, не займалися рукоділлям. В цей день не ходили босими ногами по росі (начебто трава зберігала сльози Богородиці). Як хтось взує цього дня старе, брудне та дране взуття, того здолають труднощі та неприємності у справах. Дівчата зранку не наважувалися слово вимовити, доки не вмиються з джерела або росою, бо як не слідувати цьому звичаю, то можна залишитися незаміжньою.
На Першу Пречисту придивлялися до погодних проявів, щоб знати, як орієнтуватися надалі. З досвіду знали: «Яка Перша Пречиста — така й осінь», як густий туман — то в лісі багато грибів, веселка на небі — до теплої осені, з’явився перший іній — скоро прийде холодна осінь, а багато павутиння — до морозної й малосніжної зими, як випав на Пречисту дощ — осінь буде погана, дощова, холодна. А як не буде дощу, то тепла і «без болота». Як погода молодого бабиного літа (з 28 серпня до 11 вересня) гарна, то старе бабине літо (13 — 21 вересня) буде негожим.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про народні традиції та заборони на Горіховий Спас, який відмічають наступного дня після Успіння Богородиці, та на Різдво Пресвятої Богородиці (другу Пречисту).
Фото автора та з музею Пирогів