За підступними планами кремля, протягом перших трьох діб після повномасштабного вторгнення мала зникнути українська ППО, протягом тижня — залишки бойової авіації. Жодного сумніву, що станеться саме так, у загарбників не було, бо вони знали, що їхній авіаційний потенціал набагато переважає український. Але ці плани окупанти не змогли реалізувати завдяки тим, хто тримає наше небо.
Ключем до успіху у сучасній війні фахівці вважають панування в повітрі. Всі — від головнокомандувача ЗСУ Залужного до натівських генералів — кажуть, що нам без завоювання хоча б паритету в повітрі перемогти буде дуже важко. Тому конче треба швидке нарощування як повітряного «щита», так і «меча», написав у своїй статті майже рік тому генерал Михайло Забродський.
Про протистояння з ворогом у небі «ФАКТИ» поговорили з відомим авіаекспертом, провідним науковим співробітником Державного музею авіації Валерієм Романенком.
— Валерію Дмитровичу, нас постійно попереджають, що ця зима може стати складнішою за попередню, бо посилиться ракетний терор росіян, які спробують знову занурити мешканців міст і сіл у холод та темряву. За прогнозами експертів, росія почне масовані атаки української енергетичної інфраструктури, як тільки знизиться температура повітря, причому робитимуть ці удари під час пікових навантажень. Напруження росте, особливо напередодні Дня гідності та свободи. Ми ж знаємо, як кремлівський фюрер любить дати. Якими, на ваш погляд, можуть бути ці атаки? Якщо одночасно полетять десятки ракет та дронів, чи витримає наша ППО цю навалу?
— Готуватися треба до найгіршого, а більш спокійний варіант сприймати як подарунок долі. Напевно, росіяни будуть використовувати всі види озброєнь, причому при комбінованих нальотах — балістика, крилаті ракети, «шахеди» — вірогідність ураження цілі зростає, оскільки увага протиповітряної оборони відвертається на інші більш дешевші об'єкти (наприклад, «шахеди»).
Єдине, що росіянам дуже важко узгодити час підльоту всіх цих засобів до якоїсь цілі, тому що зенітно-ракетні комплекси середньої дальності (такі, як NASAMS, IRIS-T, старі радянські) можуть вести вогонь по кількох цілях одночасно. Вони зазвичай шести-восьми-десятиканальні. Кожний канал відповідає за наведення на окрему ціль. Якщо брати IRIS-T, там на пусковій установці вісім ракет. Як тільки одна з цих восьми цілей знищена, установка моментально перемикається на наступну. В батареї таких установок мінімум чотири, а то й шість. Тобто одна батарея здатна знищити від 32 до 48 цілей без перезарядження. Як правило, вона хоч і розосереджена, але знаходиться в одному районі. Таким чином, батарея здатна перекрити зону до 80−90 кілометрів по фронту.
«Шахедів» відстрілюють мобільні групи. Зараз найбільш ефективно діють мобільні групи, які мають систему Avenger, яка встановлена на позашляховику Humvee. В ній оператор сидить в кабіні, яка обертається, а сама бойова машина включена в загальну систему протиповітряної оборони.
Якщо ворог запустить 50 ракет, це не означає, що всі вони долетять до цілі й будуть знищені в районі цілі. По дорозі їх можуть знищувати й перехоплювачі, для яких крилата ракета як цукерка, як навчальна ціль. Це об'єкт, який летить прямолінійно, рівномірно із відносно стабільною швидкістю, яка до того ж найзручніша для стрільби по ньому з гармати.
Також ми отримали велику кількість малокаліберних — до 35 міліметрів — зенітних комплексів. Тих же Gepard, які можуть працювати як по «шахедах», так і по крилатих ракетах, у нас вже 46, а маємо отримати 54, плюс американці закупили у Йорданії ще 60. Останні пройдуть якийсь ремонт і модернізацію — і готові до роботи.
Крім того, ми ще отримали значну кількість австралійських антидронових систем Slinger, британських мобільних систем малої дальності Terrahawk Paladin, американську мобільну вогневу установку з переносним зенітним ракетним комплексом Stinger DMS на шасі армійського позашляховика HMMWV, яку передала Латвія, і ще спарені зенітні гармати калібру 23 міліметри ЗСУ-23−2.
Humvee та Gepard самохідні — вони можуть швидко виїхати й зайняти позицію на трасі польоту «шахеда» або ракети, навіть якщо це десятки кілометрів, бо «шахед» летить не швидко — 220 кілометрів на годину, отримують цілевказівку (наприклад, «через п’ять хвилин з такого-то ракурсу до вас на такій-то висоті надлетить „шахед“ (або крилата ракета»), і працюють. Вони здатні дуже дешево збивати ці ворожі засоби ураження. Але побачимо, наскільки ефективно це буде цією зимою.
Читайте також: «Ця зима буде легшою за попередню», — політолог Михайло Савва
— На початку великої війни ППО змогли відстояти нашу інфраструктуру та найважливіші об'єкти навіть старими радянськими зенітними комплексами. Зараз вони отримали сучасні системи. Однак «шахеди» знаходяться в нашому просторі годинами. Спокійно долітають навіть до Західної України.
— Дальність польоту у них 1200 кілометрів. Маршрут прокладається по супутниковій системі навігації. І «шахеди», і крилаті ракети не летять прямолінійно, вони здатні обходити зони протиповітряної оборони — і старі радянські комплекси, й такі нові, як NASAMS, якщо росіяни отримують інформацію про те, де вони знаходяться. Зенітно-ракетні комплекси, як правило, кожні дві години змінюють позиції, особливо у прифронтових районах. А частота зміни позицій в більш закритих районах не оголошується.
Маршрут польоту «шахеда» прокладається так, щоб обійти зони ураження зенітно-ракетних комплексів. Крім того, росіяни запускають їх по 30−40 штук. А винищувачу стріляти по «шахеду» дуже незручно, йому краще стріляти по крилатій ракеті.
Офіційно повідомляли, що ми втратили два винищувачі саме через «шахеди». А скільки їх було в реалі, це питання. Льотчики пробували розстрілювати «шахеди» з гармат. Для цього підходили на занадто малу відстань, і під час вибуху у літак потрапляли уламки цих дронів.
«Шахед» — ціль, з однієї сторони, складна для виявлення протиповітряною обороною, з іншої — не дуже складна для знищення. Але треба відстежувати й моніторити їхній політ. Наші Повітряні сили отримали від союзників кілька радіолокаційних станцій, але, на жаль, в нас нема літаючих радарів, які бачать все з висоти й від яких важко сховатися.
До того ж «шахеди» й крилаті ракети використовують будь-які нерівності рельєфу — гирла річок, якісь схили, невеличкі пагорби. Вони за ними ховаються, а потім десь вискакують. Деякі крилаті ракети, наприклад Х-101, ще здатні ставити радіоперешкоди, а балістичні ракети «Іскандер» — навіть відстрілювати фальш-цілі.
Читайте також: «У нас вкрай мало засобів ППО, але F-16 зможе усе виправити», — речник Повітряних Сил ЗСУ Юрій Ігнат
— Раніше російські пілоти проводили недовгі тренувальні польоти МіГ-31К, які є носіями «Кинджалів», тому повітряні тривоги тривали іноді хвилин двадцять. Тепер вони здійснюють під час тренувань не лише злети та посадки, а й дозаправлення в повітрі та інші маневри. Повітряні тривоги тривають вже кілька годин, причому по всій країні. Ви вважаєте, що треба якось інакше реагувати на це й не зупиняти повністю економіку держави. Як це реалізувати, щоб люди почувалися безпечно і не втрачали марно час?
— Це найпростіша реакція: коли літак піднявся у повітря — вся країна зупиняється. У росіян десь 125−127 літаків типу МіГ-31 (різні джерела дають різні дані). Вони можуть просто зробити карусель — одна пара сіла, наступна злетіла. Тоді ми взагалі не будемо виходити з бомбосховищ.
Мені кажуть, що треба все одно реагувати, бо, якщо ракету навіть збивають, уламки можуть поранити людей. Але ми все ж таки на війні. В таких умовах живе вся прифронтова зона, на жаль. Я розумію, що всім хочеться безпеки, однак це буде безпека ціною втрати нашої економіки. Якщо заводи стоятимуть по пів дня, тоді безпека нам буде не так вже й потрібна, ми будемо вмирати від відсутності продуктів, якихось ліків, боєприпасів — всього того, що виробляють наші підприємства.
Тобто уламки поранять максимально 10−15 людей, а так будуть страждати (й вмирати) десятки тисяч.
— Страшна дилема, на жаль.
— Звичайно, інколи це звучить цинічно. Але це війна.
Крім того, треба більш творчо підійти до цих злетів: проаналізувати ситуацію, набрати статистику, подивитися, які рухи після злету виконує цей літак. От він піднявся, а куди летить? Одна справа, якщо кружляє над своїм аеродромом, інша — якщо він та ще пара літаків чітко прямують до України й наближаються на відстань 200−300 кілометрів до нашої території. Так, тоді дійсно червона тривога, бо реальна можливість запуску ракет. Але не для всієї країни, а лише для областей з можливої зони ураження.
Ще момент. Льотчики мають весь час тренуватися. На всіх варіантах МіГ-31 — Б, БМ і К — стоїть штанга дозаправлення. Щоб льотчик підтвердив свою класність (перший клас, другий, третій), він має виконати якусь кількість польотів за рік власне на дозаправлення в повітрі. Тому вони відпрацьовують ці процедури, а ми через те, що зупиняються підприємства, транспорт і т.д., втрачаємо мільйони гривень.
Читайте також: «Ракетні удари росіяни будуть наносити до останнього дня цієї війни», — військовий аналітик Петро Черник
— До речі, про російських льотчиків. Відомо, що чимало їх загинуло навесні минулого року в небі над Україною, декого ми брали в полон. Що у них тепер з кадрами?
— Особливих проблем з цим немає, на жаль. Усіх полонених льотчиків ми обміняли. Навесні минулого року, наприклад, обміняли трьох російських пілотів — підполковників Криштопа та Косика і майора Малова — на 45 бійців з «Азовсталі», а капітана Красноярцева, який бомбив Чернігів, — на п’ять українських пілотів.
— Ми дуже радіємо, коли хлопцям на передовій вдається збити ворожі літаки та ударні гелікоптери, коли наші дрони нищать техніку на аеродромах окупованого Криму і навіть росії. Це серйозні втрати для противника, але не критичні. Що у них зараз з парком літаків і гелікоптерів і, головне, з їхнім ремонтом? За вашими словами, «авіаційна промисловість росії й без того дає збої», а тепер через санкції у них дефіцит чіпів та інших високотехнологічних елементів.
— У рф з початку війни виробництво літаків зросло. Якщо у 2021 році вони поставили на крило 19 бойових літаків, то в минулому — 29. Але в цьому воно вже трохи впало. До листопада загалом вони випустили десь 14−15, може 16 літаків. До кінця року не дотягнуть, напевно, до торішньої кількості. Але все одно літаки там виробляють.
Гелікоптерів вони теж якусь кількість випустили, але в них є величезна проблема. Після того, як посадили генерального директора «Мотор Січі» Богуслаєва і цей завод перестав активно працювати на російські збройні сили, міністр промисловості й торгівлі росії Денис Мантуров офіційно заявив, що їм потрібно на рік 500 двигунів до гелікоптерів, а вони здатні виробляти лише 300. І то вони їх виробляли, використовуючи величезну кількість компонентів з «Мотор Січі». Тобто реальний випуск ще менший.
А загалом в цивільній і військовій авіації всі їхні гелікоптери практично усіх без виключення типів (окрім одного навчального) — Мі-2, Мі-8, Мі-24, Мі-26, Мі-28, Мі-35, Ка-27, Ка-32, Ка-52 — літають на українських двигунах, вироблених у Запоріжжі. Найбільші в світі гелікоптери Мі-26 вони зараз змушені використовувати мінімально, бо більше нема де взяти двигуни.
Росіяни тепер ходять з протягнутою рукою, просять у Бразилії, Єгипту, якихось інших країн, щоб вони їм передали двигуни, які перед тим їм же й продали, або які експортували з України. Бо на всіх гелікоптерах через певний час треба ремонтувати або заміняти двигуни. А для цього потрібні запасні частини. Росіяни налагодили власний випуск, але обсяги і номенклатура недостатні. Крім того, їм часто потрібні саме українські компоненти.
Читайте також: «На місці російських воєначальників я б в жодному разі ніякого результату їхньому керівництву не гарантував», — Михайло Забродський
— Чому у росіян така дірява ППО? Вони звітують майже щодня, що успішно збивають наші дрони над Севастополем, Курськом, Бєлгородом, але в їхніх соцмережах можна знайти багато фото та відео, як щось там дуже красиво палає. Навіть до москви долітало чудово.
— Вони стверджують, що їхня система ППО ефективна. У них величезна кількість зенітно-ракетних комплексів і достатньо радіолокаційних станцій. Але все одно безпілотники досить складні цілі для їхньої системи ППО. Вона ефективно працює по великих об'єктах, а у безпілотника поверхня відбиття маленька — лише від двигуна, бо, як правило, вони зроблені з композитних матеріалів, які не завжди добре відбивають радіопромені.
Наші виробники безпілотників кажуть, що результативність влучання складає 35−40%. Тобто влучають три-чотири з кожних десяти запущених по росії дронів. А ми, наприклад, збиваємо від 80 до 100% «шахедів».
Крім того, на кожний збитий безпілотник росіяни витрачають одну-дві ракети. Як правило, запускають дві, оскільки вірогідність влучання однієї ракети — 0,7, а двох вже 0,9. Через це у них серйозні витрати зенітних ракет. Хоча їх ще досить, але все одно наш безпілотник має меншу вартість, ніж ракета.
При цьому «шахеди» набагато ефективніші, ніж наші безпілотники. І вартість «шахеда» менше. Тому з нашими безпілотниками ситуація не дуже гарна. Але все одно це для нас єдина можливість знищувати об’єкти на материковій російській території. Бо, як ви знаєте, західними зразками зброї ми можемо стріляти лише по ворожих військових об’єктах на окупованих територіях та в анексованому Криму.
— Що у нас з виробництвом БПЛА? Зараз активізували цей процес, але ви кажете, що нашим дронам ще далеко до «шахедів».
— Безпілотники бувають різні. Якщо говорити про ті, які використовують безпосередньо на лінії фронту, то ситуація загалом непогана. Війська отримують і FPV-дрони, і баражуючі боєприпаси, і велику кількість дронів-розвідників. У нас є й проривні технології. Тобто тут все нормально.
Але погана ситуація з безпілотниками-камікадзе далекого радіусу дії. Бо наші не відповідають ірансько-російським ані по дальності, ані по масі бойової частини. При цьому значно більші за вартістю від іранських. Ми тут не дотягуємо. Я багато разів казав, що потрібно просто взяти іранський безпілотник і скопіювати.
— Ми ж здатні таке зробити?
— Реінжиніринг завжди простіший. Тим паче, що ми не під санкціями. Навпаки, у нас є доступ до західних радіоелектронних компонентів. А ірану та росії важче це робити. Тим не менше вони роблять, а ми, на жаль, ні.
Читайте також: «У війні дронів ми маємо всі шанси програти росії», — Максим Музика
— Глава російського мінфіну сілуанов нещодавно публічно, вперше за час широкомасштабного вторгнення, розповів про постачання безпілотних літальних апаратів: «Сьогодні безпілотники в основному всі з Китайської народної республіки. Вдячні нашим партнерам».
— Вони не отримують великих дронів літакового типу з Китаю. Він мав на увазі китайські FPV-дрони. Це маленькі квадрокоптери, якими весь час управляє оператор — кожний рух, на кожному етапі. А у баражуючого боєприпасу є навігаційна система. Його підіймають у повітря, і він літає деякий час у визначеній зоні самостійно. А як тільки оператор побачить ціль, він включається й наводить безпілотник на неї.
— У Татарстані завершили будівництво заводу з замкнутого виробництва іранських «шахедів». Ніби наразі можуть випускати 200 дронів на місяць. Це максимальна потужність?
— Це мова про «шахеди». А в них є ще кілька типів дронів, навіть дронів-камікадзе, до того ж велика кількість дронів-розвідників. Тобто загалом вони виробляють набагато більше дронів всіх типів. Виробництво FPV-дронів просте. Вони їх збирають, репрограмують і підвішують на них вибухівку. Він діє просто — побачили окоп і цим дроном його знищили.
— Росіяни навесні хвалилися, що у них з’явилися «нові чудо-дрони», мовляв, от є ще одна цікавинка винахідливості російського воєнпрому. Коли виявилося, що вони зроблені з фанери та пінопласту, ви одразу прокоментували, що ворог хоче, щоб ми витрачали ресурси на знищення оцих копійчаних дронів замість того, щоб стріляти по «шахедах».
— Фанерні дрони — це така російська відрижка, чиста дурість. Це знаєте, як дехто зі Львова вболіває за українську мову. Доручи дурню Богу молитися, він і лоба розіб’є.
Цей дрон виявився настільки простим, що завдання, які він здатний виконувати, не варті того обладнання, яке на ньому стоїть. Ціна його двигуна й обладнання приблизно три-чотири тисячі доларів, а корпус дрона при цьому вартує максимально сто доларів. Розумієте різницю? Якби вони додали ще 200−300 доларів власне на планер, в них би міг вийти більш-менш нормальний літальний апарат з пристойними характеристиками.
Це не масові дрони. Буквально кілька штук зроблені на коліні десь в майстернях, у вільний від грабунків і пиятики час. Вони мають мінімальні швидкість і висоту польоту, тому знищуються просто чергою з автомата.
Ми спіймали, здається, в травні десь над Сумською областю один, а другий пару місяців тому над Запорізькою областю. До речі, їх навіть не знищували. Обидва впали самі. В них закінчилося пальне чи щось вийшло з ладу. Я роздивився фотографії, на дронах не було жодних пошкоджень.
Читайте також: «Жодної економічної катастрофи в росії поки не відбулося», — Андрій Клименко
— Фахівці визнають, що у росіян дуже потужна система РЕБ. Вони над її удосконаленням працювали багато років. А ми майже нічого не робили. Що в цьому сегменті зараз відбувається у нас?
— Не можу вас інформувати, що ми робили. У нас дійсно ця тема була трішечки в загоні. Ми виробляли радіолокатори, але засоби РЕБ — це найсекретніша царина. Наприклад, коли ми супроводжували міністра оборони на виставках або якихось показах нашої бойової техніки, то нам показували всю техніку, а станції радіоелектронної боротьби знаходилися в окремому загінчику, куди допускали лише службових осіб.
— Про російський проєкт з виробництва винищувача нового покоління Су-75 Checkmate ви сказали, що це чергова афера кремля і викачування грошей з замовників. Чому?
— Росіяни намагаються утримувати позиції своєї воєнної промисловості, але зрозуміло, що розвинуті країни, навіть Південно-Східної Азії вже не купуватимуть в них нічого. Зараз НАТО повністю переходить на винищувачі п'ятого покоління. Тому росіяни вирішили: оскільки всі хочуть такий винищувач, ми на виставці МАКС-2021 запропонуємо наш варіант країнам Близького Сходу, Азії й Африки. Вони представили легкий винищувач, тобто варіант лайт. Щодо ціни, американський винищувач F-16 покоління 4++ коштує приблизно 60 мільйонів доларів, а російський п’ятого покоління — лише 25−30, хоча мав би коштувати принаймні втричі дорожче. Яким чином це досягається, незрозуміло.
Але поки що в них є лише дерев'яний макет цього винищувача і кілька мультиків про нього. При цьому «гроші давайте зараз, ми будемо розробляти вашим коштом». Спочатку вони напружили саудівських арабів, ті ніби зацікавилися, спробували з росіянами попрацювати, однак майже одразу, тобто восени 2021-го, призупинили співпрацю, а пізніше повністю відмовилися від співробітництва з росією. Перед цим індійці відмовилися від російського серійного винищувача Су-57. Вони сказали, що він не відповідає вимогам до винищувача п’ятого покоління, тому вони не будуть його розробляти разом з росіянами, а робитимуть його самі.
17 листопада закінчилася міжнародна авіаційно-космічна виставка «Dubai Airshow — 2023», де росія планувала показати «новітнє» озброєння. Після вивчення матеріалів можна буде зробити висновки.
Читайте також: «Це реально третя світова війна, яка набирає обертів», — Тамара Горіха Зерня
— Українське суспільство перегріли, як і з контрнаступом, очікуванням, що після отримання літаків F-16 ситуація на фронті буде переламана. Перші групи українських пілотів влітку цього року відправилися на навчання до США та Європи. Прості люди не можуть зрозуміти, чому так довго воно триває.
— Скажіть нашим людям, що в СРСР, коли полк переозброювався з одного типу літака на інший, навіть радянський, де половина обладнання була знайома як рідна, проходив рік. От всі питають: «Чому так довго? Це ж як пересісти з «Жигулів» на «Мерседес». Ні. Це як з кінної повозки пересісти на автомобіль.
У 2011 році в Миргороді кілька наших льотчиків виконали ознайомлювальні польоти на F-16, але перебуваючи на другому сидінні. Тобто американські колеги їм дали потриматися за штурвал. Всі ті пілоти вже давно на пенсії. Вік льотчика взагалі невеликий. Вони у 22 роки закінчують льотне училище, а у 40 років майже всі на землі. Самі розумієте, що тоді не початківцям давали політати, а як мінімум командирам ескадрилей і полків.
— F-16 — це загалом незнайомий літак, — продовжує Валерій Романенко. - Це геть інші прилади та обладнання, інше озброєння, яке застосовується не таким чином, як в нас. Крім того, там є ще різні процедури, різні тактичні прийоми. Тобто потрібно опанувати фактично з нуля не лише систему управління літаком, а й такі специфічні моменти, як, наприклад, взаємодія з «літаючими радарами». Нам буде потрібно це теж навчитися робити для протиповітряної оборони. Бо інформацію про повітряну обстановку ми дуже часто отримуємо з натівських літаючих радарів типу AWACS, яку передають через наземні командні пункти, тобто вона запізнюється. А на F-16 можна отримувати все безпосередньо на борт, причому цієї інформації набагато більше. І льотчик має до цього звикнути.
Ще в них всі прилади проградуйовані не в кілометрах або тисячах метрів, а в милях, вузлах і тисячах футів. І льотчику до цього теж потрібно звикнути.
І це ми говоримо зараз лише про льотчиків. А тепер уявіть собі наземний персонал. Він мав справу з приладами й системами МіГ-21, МіГ-23, МіГ-25, МіГ-27, МіГ-29. А тепер на F-16 все абсолютно нове. Однак без цих фахівців воювати на літаку неможливо. Для обслуговування одного літака потрібно щонайменше десять осіб кваліфікованого наземного персоналу.
Ці всі фактори у сукупності призводять до того, що наймінімальніший строк для підготовки льотчика це пів року.
Поки що навчаються дві групи льотчиків та наземного складу — одна в Данії, друга в Сполучених Штатах. Це приблизно відповідає одній ескадрильї.
— Партнери пообіцяли передати 61 F-16: Нідерланди 42 винищувачі, Данія — 19. Ще пообіцяла Норвегія, але точна кількість невідома. Але експерти кажуть, що нам цього замало.
— Літаки не можна отримувати одиницями. Ескадрилья це 12 літаків.
Коли отримаємо перші, подивимося, наскільки вони ефективні. Може виявитися, що їхнє обладнання не відповідає вимогам і вони не можуть протистояти сучасним російським винищувачам. Бо росіяни вже мають не лише винищувачі покоління 4++ (чотири плюс-плюс), а й десять винищувачів п’ятого покоління. Хоча вони ще не вийшли на стадію повноцінного винищувача, але вже щось є.
F-16 не найновіші літаки. Вони призначалися в основному для протиповітряної оборони в НАТО. Подивимося, як їх будуть застосовувати, чи здатні їхні бортові комплекси оборони захистити ці винищувачі від російських ракет. Якщо, наприклад, виявиться, що вони не настільки ефективні, як ми очікували, то нам доведеться просити у союзників дати нам інший тип літака і знову перенавчатися. Або негайно відіслати ці літаки до виробника з метою дообладнання більш сучасними системами, тобто проведення модернізації, скажімо так.
Якщо росіяни можуть виставити проти нас на фронті приблизно 400 бойових літаків, а ми отримаємо 12 сучасних літаків, зрозуміло, що така кількість не забезпечить завоювання переваги в повітрі.
Завершуючи розмову, скажу наступне. Наші Повітряні сили не дозволяють ворогу літати над територією, яку ми контролюємо, і не дозволяють зробити з наших міст те, що росіяни зробили з Маріуполем. Це велике досягнення, зважаючи на співвідношення сил, ресурсів, кількості й якості техніки.
Читайте також: «Поки кремлю вдається реалізовувати свою стратегію щодо України», — координатор «Інформаційного спротиву» Костянтин Машовець