Виставка «Дохристиянські вірування України» стала першої в Національному музеї історії України, присвяченою релігійним віруванням людей, які жили на території нашої країни до хрещення Русі (як відомо, деякі зі старовинних обрядів потім знайшли відображення в ритуалах християнських свят). Відкриття виставки приурочено до Національного дня Швеції, адже цей проєкт став можливим завдяки її благодійним внескам. Серед експонатів ритуальні фігурки вагітних жінок, в середину яких митці древньої Трипільської культури поклали маленькі кульки (в деяких випадках клали тонкі пластини з міді) — символи нового життя. В стародавні часи у народів, які жили на території України, в тому числі у слов’ян, існували цілі культури поступового входження молодого покоління в доросле життя.
— У наших далеких пращурів було заведено, що коли хлопчику виповнювалося три рочки, його садили на коня. А дівчинці в такому віці вперше давали веретено і починали вчити прясти, причому першу ниточку, яку вона випрядала, мама берегла багато років для особливої нагоди, — розповіла «ФАКТАМ» на відкритті виставки її кураторка, завідувачка відділу найдавнішої і середньовічної історії Марина Стрельник. - Коли хлопчик ставав підлітком, його посвячували в отроки та молодші дружинники. Під час цієї церемонії йому вручали невеличкий (за розміром як брошка) оберіг, який мав бути з ним все життя — мініатюрну бронзову сокирку з дерев’яною або кістяною ручкою. Маємо цілу колекцію цих військових оберегів (називаємо їх сокирки Перуна, бо він вважається богом війни, зброї, грому і блискавки. Частину з них (ті, що найкраще збереглися) представлено на цій виставці.
— Чому оберегами слов’янських воїнів були саме мініатюрні сокирки, а не, скажімо, мечі?
— Вважалося, що Перун вибиває блискавки й грім саме сокирою. До того ж сокира — це дуже й дуже давній символ. Давайте підійдемо до стенда, на якому розповідається про древнє Молочанське святилище (Запорізька область). Бачите, воно мало форму зрізаного кургану, а на вході стояв величезний камінь, якому люди надали вигляд сокири. В цьому святилищі молилися саме вогню, сонцю і небесним громовержцям. Тож з давніх-давен сокира була символом божеств, пов’язаних з ними. А щодо мечей, то вони з’явилися значно пізніше, ніж сокири й молоти.
— Сокирки Перуна робили з металу?
— Так, з бронзи, причому заточували, тож вони були гострими. Щоб не порізатись, на них вдягали футлярчики. Дружинники носили сокирки біля поясу як оберіг все своє життя. З ними їх і ховали, коли воїни гинули або вмирали (власне, ми знаходимо сокирки Перуна переважно в старовинних похованнях). Традиція дарувати майбутнім воїнам мініатюрні сокирки Перуна зародилася, ще до утворення Русі, але найбільше таких оберегів відносяться до XI — початку XII століть (тобто вже за княжих часів).
Читайте також: «Якби путін знав, що про територію Україну писали російські царі, його б вхопив Кіндратій»: документи московії проти бункерного «історика»
— Я правильно розумію, що якщо хлопчина був з селянської родини, то оберіг у вигляди сокирки Перуна йому не дарували?
— Саме так, бо це був атрибут дружинників, тобто воїнів. Тут варто сказати, що дружини ділилися на молодші й старші. Перейти в старшу було не просто, навіть якщо твій батько багатий впливовий дружинник. Чи міг селянин пробитися в коло дружинників? В принципі, міг. Але як слуга, в найкращому випадку — як молодший дружинник. В давнину було дуже важко піднятись на більш високий соціальний щабель. Зауважу, що воїни у наших предків були людьми шанованими, бо захищали рідну землю.
— Які експонати виставки найцікавіші?
— Всі вони дуже цінні й цікаві. Їх тут понад 500. Практично всі оригінальні, з нашої колекції.
— В одній з вітрин демонструються предмети у вигляді корон, але вони надто маленькі — як дитячі. Що це?
— Насправді це не корони, а нашийні гривні. Вони на шарнірах, завдяки яким розкриваються, і їх можна вдягти на шию. На сьогодні відомо 12 таких речей, знайдених на території України. Вони потрапили на наші землі з Данії — саме там їх виготовляли. Вважається, що ці нашийні гривні приносилися в жертву водній стихії. Як правило, їх пошкоджували перед тим, як принести в жертву.
— Ходімо до іншої вітрини, покажу, як приблизно це робили, — продовжує Марина Стрельник. — Ось предмети з воїнського поховання Пшеворської археологічно культури (Тернопільщина). Під час поховального обряду речі воїна спалили. Тому від щита лишилися тільки металеві частини. А спис і меч погнули.
— Навіщо?
— Щоб душа небіжчика не повернулася у світ живих і нікому не нашкодила.
— Щодо того, що матері зберігали до особливої нагоди перші ниточки, які в три рочки виплітали їхні доньки. Що це була за нагода?
— Коли доня ставала нареченою, мама зав’язувала їй ту ниточку під сукнею — на щастя. Вважалося, що це могутній оберіг. Взагалі багато з того, що люди в давні часи носили на собі, являлось передусім амулетами, оберегами. А вже в другу чергу — прикрасами.
— В якому віці дівчата тоді виходили заміж?
— В 13−14 років. Найбільше ми знаємо про греків (частина з них жили в давні часи на півдні сучасної України). У них чоловіки одружувалися, як правило, до 30 років. А тих, хто лишався нежонатим і в 35 років, могли вигнати з міста і позбавити громадянства. Дівчат, ясна річ, греки віддавали заміж в значно молодшому віці — в 14−15 років. В Спарті (дуже войовничому місті-державі Давньої Греції. — Авт.) дівчата нарівні з хлопцями готувалися стати воїнами. Тож спартанки одружувалася дещо пізніше — коли ставали вже повністю фізично розвинутими й доводили, що гідні народити. Тобто, десь в 17−18 років.
— Слід пам’ятати, що в давнину люди жили, як правило, не довго, — продовжує Марина Стрельник. — Це було одним зі стимулів, щоб рано одружити дітей і дочекатися онуків.
Додам також, що у давніх слов’ян дівчата перед тим, як вийти заміж, мали довести, що вони вміють прясти та виконувати інші роботи по господарству. А, до речі, за свідченням давньогрецького історика Геродота, юні амазонки, які жили в ті часи відносно недалеко від слов’ян, не мали права вийти заміж, поки не вб’ють ворога.
— Вбити в бою?
— Так, в бою або влаштувавши засідку.
— Пробачте, уточню: Геродот писав це про гречанок?
— І про гречанок, і про дівчат зі скіфських та сарматських племен, які жили на півдні сучасної території України. На виставці ми представили древній сосуд з зображенням амазонки.
Фото автора