З підполковником Павлом Куриленком, командиром 20-го окремого батальйону спецпризначення «Україна» (входить до складу Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького), ми зустрілися на засіданні круглого столу, присвяченого бойовому досвіду його підрозділу. Павло Куриленко на війні з 2014 року. Брав тоді участь в боях за міста Донбасу, за Донецький аеропорт. Новостворений 20-й окремий батальйон спецпризначення «Україна» він очолив на початку великої війни — в березні 2022 року. Перше питання, яке поставив йому кореспондент «ФАКТІВ», стосувався втрати Вугледару.
— В чому ключова причина втрати Вугледару та взагалі поступового просування окупантів на Донбасі?
— В тому, що сили противника переважають, — відповідає підполковник. — Україна мобілізовує три-п'ять тисяч осіб на місяць, а ворог — 30−40 тисяч на місяць.
— Тобто проблема не в тактиці?
— З тактикою у нас… От дивіться: у мене, припустимо, 50 бійців на позиціях. Причому безпосередньо в окопах — 20. А решта через певний час їх там мають замінити (так відбувається ротація). Зрозуміло? Коли мова йде про ротний опорний пункт, то на ньому не вся рота одночасно знаходиться, а десь її третина. Решта — в тилу, готові замінити побратимів на тому опорнику.
Так от, реально на позиції 20−25 чоловік. Їх протягом двох тижнів атакували приблизно 400 солдатів ворога (це я розповідаю про конкретну ситуацію, що мала місце). Слід розуміти, що наступали саме штурмовики ворога. Вони перед цим не знаходились в окопах, а перебували в тилу — тобто йшли свіжі, не втомлені. Коли вони отримали наказ виступати, пройшли російську лінію оборони і — вперед, на штурм українських позицій. І так хвиля за хвилею. Така тактика на певних ділянках приносить противнику успіх.
Найважливіше, на наш погляд, з того, що сказав підполковник Куриленко на засіданні круглого столу, — як слід перебудувати українське військо. Ось його слова:
— Минулого літа на ділянці відповідальності нашого підрозділу була така ситуація: ворог значно переважаючими силами пішов у наступ, мені довелося поїхати на позиції, щоб допомогти командирам впоратись. Не секрет, що бойові підрозділи не укомплектовані військовослужбовцями на 100 відсотків. Бо хтось у відпустках, хтось хворіє, хтось поранений, а хтось, на жаль, загинув. Тому фактично в підрозділах 50, у кращому випадку 70 відсотків від штатної чисельності.
І от десь на фактичні пів роти (50−60 бійців. - Авт.) висувається два батальйони (чисельність одного штатного батальйону — 400−800 бійців. — Авт.). Противник атакував накатом — хвиля за хвилею. Приймаю рішення — першочергово вибити позиції зосередження (стартові позиції) противника. Навіщо? Щоб ворог був змушений відсунути свої позиції зосередження якомога далі від наших. Ми добились цього, і відстань до противника (так звана сіра зона) зросла до шести кілометрів. Що це дало? Те, що, коли росіяни почали вчергове йти на нас, ми вбивали їх за два-три кілометри від наших позицій (незалежно від того, на чому вони їхали). Тих з них, хто йшов пішки, ми нищили на відстані п’яти кілометрів. До чого я це розповідаю? До того, що в цій ситуації мій підрозділ воював саме так, як слід діяти силам оборони. Тобто, щоб ефективно оборонятися, не слід підпускати противника на коротку дистанцію.
На мій погляд, виходячи з досвіду нинішньої війни, Міністерство оборони та Ставка Верховного головнокомандувача України мають надалі перебудовувати військо так, щоб воно на 80 відсотків складалося з сил оборони, і на 20 відсотків — зі штурмових підрозділів.
Сили оборони — це передусім піхотинці та БПЛА (плюс підрозділи забезпечення). Суспільству таку перебудову слід пояснити так: Україна не збирається ні на кого нападати, тому левова частина Збройних сил складається з оборонних підрозділів. Наші штурмові підрозділи (після завершення війни з росією. — Авт.) мають залучатися до міжнародних місій НАТО. Завдяки цьому вони завжди матимуть бойовий досвід, будуть обстріляні. А підрозділи оборони робитимуть ставку на, умовно кажучи, «комп'ютерні ігри»: в разі потреби бійці озброюються джойстиками, вдягають окуляри й нищать противника на підходах до своїх позицій.
— Бійцям вашого батальйону вдається тримати позиції зосередження російських штурмовиків на великій відстані від своїх?
— Так, абсолютно вдається. Важливо, що у фінансовому плані це відносно дешева тактика: FPV-дрони буквально випалюють позиції ворога так званими «запальничками» (скидами). Скільки коштує один FPV? Двісті п’ятдесят доларів. А кожен такий дрон зробить десь 5−10 скидів, поки його не зіб’ють. Якщо безпілотники скинуть 5−8 півторакілограмових зарядів, від позиції противника нічого не залишиться. Далі ваше завдання — не давати ворогу можливості їх відновити. Таким чином, створюєте буферну зону.
— Відомо, що на полі бою дедалі досконаліші технічні новинки змінюють одна одну, особливо це стосується безпілотників і засобів РЕБ. Ваш батальйон має власне виробництво дронів, щоб йди в ногу з часом?
— Так, звісно, маємо свої лабораторії. Там працюють класні спеціалісти. Зазвичай вони комплектують зразки та просять цивільних: зробіть таких для нас, скажімо, сто штук. Коли ці замовлення виконуються, ми їх викупляємо.
Читайте також: «Якщо знадобиться, піду воювати»: 59-річний шкільний вчитель збирає дрони для ЗСУ
— За який строк в середньому та чи інша модифікація безпілотника застаріває?
— Це залежить від застосування дронів. Поясню на простому прикладі. Якщо ви візьмете справний кнопковий телефон, зможете з нього подзвонити? Так. Просто в Інтернет не вдасться зайти. Те ж саме й з БПЛА: запустимо простеньку «ефпівішку» — вона ефективно вразить позицію ворога. Але за умови, що на тій позиції не буде установки РЕБ. А якщо буде, то на такі випадки маємо інші безпілотники — складніші й дорожчі. Тобто підхід такий: атакуємо найдешевшим дроном і, якщо бачимо, що він падає, запускаємо дорожчий, який точно впорається з протидією РЕБ. Ми не відмовляємося від простих — закуповуємо різні.
— Фінанси на такі закупівлі отримуєте переважно від волонтерів?
— Ні, від територіальних громад. В країні ж децентралізація. Тож громади мають кошти. На сесіях місцевих рад ухвалюють рішення про забезпечення тих чи інших військових частин коштами або матеріальними засобами. Ми співпрацюємо з декількома територіальними громадами. До речі, робота у нас налагоджена так, що ми чітко знаємо, що, в якій кількості та в які терміни потрібно кожному з підрозділів.
— Ваша пропозиція щодо організації війська (80 відсотків — оборонці та 20 — штурмовики) враховує застосування ворогом авіації, керованих авіабомб, ракет, безпілотників?
— Так, адже керовані авіабомби й ракети застосовуються в основаному для оборони.
— Тобто?
— Переважно ними б’ють по логістичних центрах і центрах прийняття рішень. Фактично це (в тому числі КАБи) засоби стримування.
Власне, авіація може виконувати як штурмові, так і оборонні завдання. Якщо вона б’є по центрах логістичного забезпечення (складах), то противник не матиме можливості підвозити боєкомплекти на передову й таким чином — атакувати. Тобто це вирішення оборонних задач. А от штурмова авіація завдає ударів по передньому краю противника й таким чином допомагає вашій піхоті взяти під свій контроль ці позиції. Тобто допомагає в наступі.
— Як підрозділам, які знаходяться в обороні, протистояти штурмовій авіації ворога?
— Заступ (різновид лопати) — глибше копати окопи й бліндажі.
— Це може врятувати від авіаударів?
— Це рятує. Якщо маєте хоча б півтора метра ґрунту над головою, то в багатьох випадках все буде добре.
— Яке зараз співвідношення в українському війську підрозділів оборони та штурмовиків?
— Нині незалежно, який це підрозділ (хай навіть тероборона), його можуть відправити штурмувати позиції противника.
— Під час нинішнього круглого столу ви зазначили, що у вашій бригаді налагоджено (цитую) «поетапне планування дій задля досягнення результату». Як це працює?
— Поясню на простому прикладі. Зараз ми з вами розмовляємо в Києві, в «Українському домі». Поруч знаходиться Європейська площа, на середині якої майорять прапори на флагштоках. Як вам до них звідси дійти? Не забувайте, що доведеться перетнути проїжджу частину, на якій немає пішохідних переходів, а рух жвавий. Значить, маєте продумати маршрут, придумати, як не потрапити під машину і що вам для цього потрібно. Це дуже простий приклад. На фронті ситуації на багато складніші, але суть та ж сама — маєте ретельно продумати кожний етап виконання завдання, забезпечити наявність всього необхідного для цього. Якщо операція спланована за такими принципами, то я буду впевнений, що командир розуміє план дій, доведе його бійцям. А вони, коли зайдуть на позицію, будуть мати все необхідне (боєкомплект, воду, їжу тощо) в достатній кількості на період свого перебування там. Будуть знати, що робити в тій чи іншій ситуації. Тобто, поетапне планування — це розібрати будь-яку задачу до «гвинтиків», до «молекул». Визначити, скільки часу знадобиться для виконання кожного з етапів.
Наведу конкретний приклад з фронту. Ми проводили евакуацію пораненого в дуже складних умовах — він знаходився в «сірій» зоні. Найпростіше рішення — підібрати дужих хлопців, які дістануться до пораненого та бігом на ношах винесуть його з того місця. Ми розуміли, що точно ворожий FPV буде завдавати ударів по евакуаційній команді. Тож, щоб зменшити ризик до мінімуму, ми задля виконання цього завдання модернізували тачку на колесах.
— Як саме?
— Оснастили її РЕБом (для захисту від безпілотників) і розширили ручки тачки так, щоб хлопці могли впрягтись в неї. Відстань до пораненого складала 3,5 кілометра. Ми прорахували, що за допомогою модернізованої тачки шлях в обидва кінці евакуаційна команда може здолати за 30 хвилин.
— Принцип поетапного планування операцій значно зменшує втрати?
— Так, значно.
— Приблизно на скільки?
— Тут не назвеш середню цифру, бо все залежить від конкретної операції. Наведу приклад з практики нашого навчання у Великій Британії. Британські інструктори казали нам, що у їхньому війську допускаються втрати до 80 відсотків при проведенні штурмових дій.
— Аж 80!
— До 80. Тобто це максимум. Може бути й 30, і 10, і один.
Командири в нашому батальйоні планують операції так, щоб за можливості втрат не було взагалі. І на навчаннях у Великій Британії два моїх сержанти відкинули план, який пропонували інструктори. І склали новий: відволікти бійців умовного противника й тим часом непомітно направити групу штурмовиків, яка скритно підбереться до позиції. Так і зробили. Всіх бійців, які знаходились на позиції, наші штурмовики взяли в полон. З нашого боку — без втрат.
— Ваш батальйон штурмовий. Які у вас вимоги до рекрутів?
— Моя особиста думка: якщо людина вважає себе здоровою, то ми допоможемо їй знайти для себе застосування у нас, адже напрямки роботи в наших підрозділах максимально різноманітні — посад безліч: від програміста до штурмовика. Головне, щоб людина не почала казати: піду похворію.
— Існують вікові обмеження для зарахування у ваш штурмовий підрозділ?
— Немає. У мене, для прикладу, є відмінний 59-річний боєць. Середній вік наших бійців — 45 років.
— Як у вас проводиться навчання новобранців?
— Маємо власний полігон, на якому служать досвідчені інструктори.
— А який термін навчання рекрутів?
— Конкретного строку у нас немає. Адже одні хлопці швидше засвоюють військову науку, інші повільніше. Спочатку люди проходять базовий курс підготовки. Після того нікого з них одразу не залучаємо до участі в бойових діях, а даємо можливість поступово стати обстріляним бійцем. Якщо необстріляного кинути на штурм, то навіть якщо він лишиться фізично неушкодженим, то психологічно його витягувати з нездорового стану доведеться з пів року, а то й рік.
Якщо казати про операторів безпілотників, то навчання у них ніколи не закінчується, бо в їхній роботі постійно з’являється щось нове. В людини може бути сотні бойових вилетів, але виходить вона на ротацію і чим займається? Навчається, тренується.
— Які рішення приймаєте щодо людей, яким так і не вдається навчитися контролювати свій страх?
— Можемо направити в артилеристи — гармаші працюють на дистанції від передової. Є й інші посади, на які можна призначити таких людей.
— Який приблизно процент лідерів в підрозділах, навколо яких гуртується решта бійців?
— Є щодо цього статистика — приблизно 20 відсотків. Уявіть, в посадку заходить свіже відділення — 10 бійців. Серед них будуть двоє, які в бою прийматимуть рішення і керуватимуть рештою. Тож важливо, щоб ще до того, як відправити відділення на позиції, командир розпізнав цих лідерів, призначив одного командиром відділення, а другого — його заступником.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про унікальні українські розробки, які в рази збільшать ефективність FPV-дронів і збережуть життя пілотів.
На фото у заголовку: Потужний дрон, здатний нести декілька скидів
Фото з відкритих джерел