Ключовим фактором успіху у сучасній війні фахівці вважають панування у повітрі. Відомо, що російський авіаційний потенціал набагато переважає український. Попри те нашим захисникам вдається класно кошмарити ворога. Ми кожного дня дякуємо тим, хто тримає наше небо, влаштовує росіянам літакопад і атакує дронами їхні бойові позиції і військові об’єкти.
Про протистояння у небі «ФАКТИ» поговорили з відомим авіаекспертом, провідним науковим співробітником Державного музею авіації Валерієм Романенком.
— Валерію Дмитровичу, перший БПЛА Shahed-136 збили 12 вересня 2022 року поблизу Куп'янська. Відтоді ці та інші дрони щоденно атакують наші мирні міста. Останнім часом люди пишуть в соцмережах, що чують під час цих прольотів інші звуки — не ті, до яких, на жаль, звикли, й що дрони летять набагато швидше. От тільки прочитаєш, що «шахед» наближається до Києва, — і вже він кружляє десь в центрі. Що нового у росіян в цьому сегменті?
— Росіяни розбавляють бойові порядки «шахедів» (або «Гераней», як вони їх називають) дронами «Гербера», які відвертають увагу нашої протиповітряної оборони. Це дешеві дрони, корпус яких виготовлений з пінопласту, а внутрішні компоненти розміщені в корпусі з фанери. Ці дрони є спрощеною та дешевшою версією Shahed-136, тому створюється враження, що це теж «шахеди». Вони мають значно менш потужний двигун, але все одно спроможні летіти на велику дальність — до 300 кілометрів. Їхнє завдання — збільшити витрату наших ракет на всякі нікчемні дрони, які не несуть бойової частини.
— Київ вважають захищеним містом. Але чому вже кілька тижнів дрони спокійно залітають в столицю? Складнощі полювання зрозумілі. Але є питання, як кажуть. Ходять чутки, що ППО нічим їх збивати.
— Річ у тім, що ми не можемо на весь цей мотлох витрачати зенітні ракети, бо в нас їх обмаль. Крім того, зенітні ракети вартують шалених грошей. Вартість американських ПЗРК Stinger вже сягає 800 тисяч доларів за штуку. Вартість «шахеда» — максимально десь 150 тисяч доларів.
Зрозуміло, що питання не в ціні, а в житті людей. Але ми маємо зважати на те, що поки що росіяни стараються виснажити нашу протиповітряну оборону. Як тільки це вдасться зробити, вони відправлять сюди ракети. Збивати їх з ПЗРК дуже важко. Тому ми мусимо на масовані ракетні нальоти, які обов'язково будуть, зберегти максимальну кількість зенітних ракет, які є основною зброєю для відбиття крилатих ракет.
Ви ж бачите, що зараз росіяни запускають максимально 20 ракет на місяць. А виготовляють 130. Тому ми маємо готуватися до гіршого. Росіяни очікують на похолодання, щоб завдати нам вже максимально дошкульного ракетного удару.
«Шахеди» зараз збивають в основному мобільні групи з ПЗРК, кулеметів та легких гармат. Крім того, застосовують, і дуже ефективно, велику кількість артилерійських систем з радіолокаційним наведенням. Це німецькі зенітні самохідні артилерійські установки Gepard і зенітно-артилерійські комплекси протиповітряної оборони Skynex, австралійський протидроновий бойовий модуль Slinger та інші системи. Ми отримали з Чехії, Хорватії, ще з багатьох країн системи без радіолокаційного наведення. І стараємося використовувати ці засоби для нищення «шахедів». Поки що досить успішно. Бо процент збиття доходить десь до 90.
— При цьому дрони долітають аж на захід України. Люди не можуть зрозуміти, невже на такому довгому шляху їх не можна збити.
— Можна збити. І збивають. Але «шахеди» летять на малій висоті. І їх велика кількість.
Росіяни запускають їх в три етапи. В першій хвилі лише третина реально ударних «шахедів», а дві третини — це оці «Гербери» та фальш-цілі. Потім йде друга хвиля. Там співвідношення fifty-fifty, 50 на 50. А в третій хвилі дві третини вже реальні «шахеди». Це вимотує мобільні групи.
В нас же не нескінчена кількість засобів протиповітряної оборони. І дійсно «шахеди» летять по всій території. Над моїм будинком теж пролітають. Більшість збивають, а деякі завдають шкоду. Що зробиш? Це війна. Збити всі жодна ППО не може. Згадайте навіть хвалену ізраїльську, яка вкрай сконцентрована, і якій під час останніх атак допомагали військово-повітряні сили Йорданії, США та Великої Британії. А все одно вона збила лише частину балістичних ракет.
Читайте також: «Повітряні сили не дозволяють зробити з наших міст те, що росіяни зробили з Маріуполем», — авіаексперт Валерій Романенко
— Ми постійно скидаємось на FPV, Mavic, ще щось. Що у нас з виробництвом дронів? Зрозуміло, що за ці понад два з половиною роки ми зробили багато. Але яка їхня якість? Наскільки вони сучасні? І ті, яким ми атакуємо територію росії, і ті, які застосовуємо на фронті.
— Розділимо їх умовно на три класи. Перший — це FPV-дрони. Їх безпосередньо застосовують на відстані один-два-три кілометри, максимум п’ять. Це найпростіші безпілотники. Ними керує один оператор. Їх дійсно використовують в стотисячних кількостях. На сучасному етапі вони інколи коштують дешевше, ніж артилерійський снаряд, і їх витрачають з такою самою інтенсивністю, як і артилерійські снаряди. Цими дронами б'ють не лише по бойовій техніці, а й по окремих ворожих солдатах. Тому витрати просто величезні.
Крім того, ці дрони гублять через активні ворожі радіоперешкоди. Дрон підлітає, щоб щось уразити, а там стоїть генератор радіоперешкод, тому він втрачає управління й інколи просто падає або не може подолати невидиму «стіну». Зараз ми пробуємо вдосконалювати стійкість до радіоперешкод або використовувати дрони на оптоелектронному волокні, які взагалі не чутливі до будь-яких радіоперешкод, бо ними керують і всю інформацію передають по дроту (як в домашньому телефоні). Тому їм просто фізично неможливо поставити перешкоди.
Друга група — це середні дрони, назвемо їх так, хоча вони теж тактичні. Це безпілотники, які використовують для розвідки і як ударні дрони-камікадзе на лінії фронту безпосередньо або на глибину десь до ста кілометрів. Ми нарощуємо їх випуск, плюс від союзників отримуємо значну кількість. Росіяни теж нарощують цю групу. У них це дрони-розвідники ZALA та «Орлани», і ударні «Ланцет» та «Куб». Всі ці чотири типи у масовому серійному випуску.
І третя група — далекобійні ударні дрони. У росіян це Shahed 131 та Shahed 136 і «Герані», у нас — з десяток різних типів.
Зараз йде війна дронів. Тому скидатися на них потрібно. Кожний дрон — це вбитий ворог, який не вб'є нашого солдата. Хочете жити у своїй хаті, у своїй державі — донатьте на Збройні Сили. Альтернативи, на жаль, немає. Бо боротьба йде не за територію, не за якісь багатства, а за наше існування. Якщо не переможе наша армія — переможе ворожа. Така тепер пішла битва, що нічиєї бути не може.
— Кажуть, що у росіян дуже потужна система радіоелектронної боротьби.
— Там взагалі велика кількість типів, можна кілька хвилин лише їх перераховувати. Тому що росіяни активно займалися цим питанням і розробляли різноманітні системи: стратегічні, які можуть діяти на сотні кілометрів і здатні ставити перешкоди супутниковій навігації; тактичні, які діють в радіусі 50−100 кілометрів; оперативно-тактичні, які здатні прикрити кілька десятків квадратних кілометрів, на яких діють підрозділи від батальйону до бригади; об'єктові, здатні прикрити конкретні об'єкти.
Крім того, вони ще прикривають засобами РЕБ навіть позиції зенітно-ракетних комплексів, щоб ми не дістали їх безпілотниками. Тому витрата БПЛА при ударах по будь-яких ворожих об'єктах велика. Якби ми били ракетами, ці витрати були б набагато менші. Бо ракети мають незалежні від супутників системи донаведення на кінцевому етапі. А безпілотники їх не мають. Інакше вони б вартували стільки, скільки ракети.
Щодо нашої РЕБ. Зараз ви бачите у щоденних зведеннях Повітряних сил, що велика кількість російських ударних БПЛА втрачена локаційно. Часто до третини, а останні кілька днів кількість безпілотників, які зникли таким чином, більша за тих, які були збиті.
Читайте також: «Ракетні удари росіяни будуть наносити до останнього дня цієї війни», — військовий аналітик Петро Черник
В нас була розроблена спеціальна система «Покрова», яка збиває з курсу ці «шахеди». Це найбільш ефективна система, яка покриває великі площі. Крім того, є принаймні десяток інших систем різної дальності дії. А безпосередньо на фронті лише вітчизняних систем індивідуального захисту або захисту невеликих ділянок десь до пів сотні.
Комплекси і засоби РЕБ української розробки — це «Буковель», «Піранья», «Прометей». Є стаціонарні, а є й переносні — наприклад, антидронові рушниці. Вони не стріляють, а глушать ці дрони, їх випускають різної потужності. Наприклад, система типу «анти-квадрокоптер» — легка, але досить громіздка рушниця, яка в обмеженому секторі створює радіоперешкоди. Якщо туди попадає безпілотник, він просто втрачає управління й падає. Тобто засобів РЕБ різного рівня досить багато.
Головне, що останнім часом нам вдалося засоби РЕБ об'єднати в єдину систему. Це дозволяє ставити перешкоди на маршруті польоту російських ударних дронів на довгий час. Через це вони настільки відлітають від курсу, який їм потрібно тримати, що вже не здатні відновити свій маршрут. Локаційно втрачені означає, що вони летять десь в Божий світ. Можуть повернути на білорусь, або на сусідні країни, або повернутися в росію, або просто виконують політ без жодних маневрів. Бо якщо не відновив орієнтацію — все, далі прямолінійний політ і він десь падає.
— В одному інтерв'ю ви сказали, що росія сильно недооцінила нашу ППО. Що «росіяни не змогли придушити ані радари, ані зенітно-ракетні комплекси, ані вивести з ладу нашу авіацію, маючи величезну кількість крилатих і балістичних ракет, якими могли розстріляти все на світі, і були певні, що вони це зроблять». А що з російською ППО? Ми інколи жартуємо, що вона дірява, бо наші дрони долітають все далі й далі. Які там проблеми й в чому у них прогрес?
— Прогрес в тому, що вони нарощують можливості своїх засобів радіоелектронної боротьби, тобто урізноманітнюють постановку радіоперешкод. Це збільшує витрати як наших FPV-дронів, так і далекобійних. Бо, наприклад, по окремих об'єктах ми змушені запускати по 20−30 безпілотників для того, щоб отримати хоч якісь результати.
А проблеми в росіян з нестачею засобів протиповітряної оборони. Бо ми зробили деякі дуже сильні кроки. Наприклад, вдарили просто безпосередньо по кремлю дроном, який там не міг зробити жодної шкоди. Але російське керівництво переполошилося і змушене було створити суцільні кільця протиповітряної оборони навколо Москви та Санкт-Петербурга й поставити туди десятки комплексів малої дальності — «Тори», «Панцирі» тощо. Їх же треба було десь взяти. Вони їх зняли з фронту.
Випуск цих мобільних систем доволі тривалий, вони високовартісні й потребують великої кількості радіоелектронних елементів, з якими в росії сутужно. Тому зараз ми активно вибиваємо у росіян радіолокаційні станції. Союзники дають нам антирадарні ракети. Ми з наших літаків (не з F-16) застосовуємо їх більш-менш успішно. Крім того, завдяки розвідці знаходимо позиції й іншими засобами — тими самими ракетами HIMARS, ATACMS, SCALP — наносимо по них удари. Ми стараємося засліпити російську протиповітряну оборону, бо радари — це очі ППО. Без них не можна виявити літак, запустити ракету і здійснити наведення.
Наступна їхня проблема, що ми, наприклад, пробиваємо дірку в їхній ППО, вибиваємо одну-дві радіолокаційні станції і в цей вузький коридор запускаємо достатню кількість наших безпілотників. Тому росіяни змушені були відмовитися від серйозної об’єктової протиповітряної оборони. Що вони зробили? Зосередили біля лінії фронту й біля кордону засоби ППО в сподіванні, що все, що ми запускаємо, вони будуть збивати. А ми вдосконалюємо нашу тактику і пробиваємо дірки. Тепер, якщо наші дрони пролетіли лінію фронту, то в них набагато вище можливість подолати якусь слабеньку місцеву протиповітряну оборону. Навіть на аеродромах там стоять один-два комплекси «Тор» або «Панцир». З «Панцира» особливо погано працювати по безпілотниках, бо вони їх просто не бачать.
Ще проблема, що ми запускаємо велику кількість українських дешевих безпілотників (таких, як їхні «Гербери»), на які росіяни змушені витрачати ракети, бо з артилерійськими та іншими системами та з мобільними групами в них сутужно. В них велика територія, не вистачає тих мобільних груп.
Тобто зараз ми знаходимо ефективні засоби подолання їхньої протиповітряної оборони й завдання ударів по важливих об'єктах як логістики, так і інфраструктури, виробничих потужностей та складів.
Читайте також: «Щоб Україна вистояла в цій війні, вашій владі потрібно ухвалити дуже непопулярні рішення», — військовий аналітик Ігаль Левін
— У вашій нещодавній статті «Загрози від російської авіації. Що змінилося від початку війни» ви кажете, що за час повномасштабного вторгнення були розвіяні головні міфи, пов’язані з бойовими спроможностями російської авіації. Головний міф — що вона здатна вести реальні бойові дії. Що в них з літаками? З виробництвом, ремонтом, відновленням…
— Максимальні втрати російська авіація понесла у 2022 році, коли вони пробували долати нашу протиповітряну оборону. Приблизно з травня 2022-го росіяни відмовилися від цих спроб. Вони впевнилися, що завдавати ударів звичайною зброєю по території, яку контролюють наші війська, вкрай небезпечно. Втрати в них різко впали. І виробництво теж впало. У 2022-му був максимальний випуск — 27 бойових літаків. А потім він кожного року зменшувався приблизно на 15%. У 2023-му — 22−24 літаки, а в нинішньому — 16 станом на середину жовтня.
Вони випускають лише найсучасніші літаки типу Су: Су-30СМ, Су-34, Су-35 і п’ятого покоління Су-57 (але цей вкрай обмежено, по два на рік). Загалом росіяни відновили втрати в бомбардувальниках і навіть збільшили кількість винищувачів порівняно з 2022 роком. Тобто випуск літаків падає, але все одно втрати Су-34 вони майже відновили — було 140, зараз десь 130. Кількість винищувачів вони наростили, бо випуск перевищує втрати. А втрати штурмовиків Су-25, які сягають приблизно чотири десятки машин, відновити не здатні, бо виробництво цього літака було завершено у 1989 році. Тому зараз ведуть перемовини з північними корейцями про надання цих літаків з запасів. Вони хоч і старі, і вилітані, але росіяни згодні на будь-які. І можуть просто позичити або забрати їх з Північної Кореї.
Стратегічна авіація практично не зазнала втрат — два-три літаки типу Ту-22М3, які загалом не відіграють важливої ролі в ударах. Це літаки, які запускають не дуже далекобійні ракети Х-22. Від них страждають в основному у прифронтових областях. А втрат літаків Ту-95МС, які запускають Х-101, або літаків МіГ-31К, які запускають «Кинджали», в них поки нема.
— Днями з’явилися новини про те, що британські Королівські повітряні сили підготували 200 українських льотчиків, які пізніше почнуть підготовку на F-16 та Mirage. Ви прокоментували, що це трошки «бадьора інформація»: «На самій процедурі випуску були присутні всього вісім українських пілотів. І все. Це друга група з восьми пілотів, яка підготовлена у Великій Британії. Причому підготовлені не для польотів на F-16, а на літаках первинної льотної підготовки».
— Підготовка одного льотчика відповідає приблизно вартості російської крилатої ракети. Ми змушені готувати наш льотний склад в країнах НАТО. На нашій території, на жаль, нема можливостей. Пробували готувати на окремих тилових авіабазах, але росіяни стараються наносити по них удари.
Є три етапи: первинна підготовка, підвищений рівень і підготовка на бойові літаки. Первинна підготовка нашого льотного складу йде в Великій Британії та інших країнах. Льотчиків підвищеного рівня навчають у Великій Британії, в Штатах і у Франції. А підготовка на бойові літаки на F-16 проходила в Данії на авіабазі Скрюдструп, та у США на базі Морріс. Зараз Скрюдструп закривають. Тому залишається підготовка в Сполучених Штатах, але у вересні завершилось фінансування цього процесу. Чи буде продовження далі, не можу сказати. Там були проблеми.
В Румунії на авіабазі Борча 13 листопада минулого року відкрили Європейський навчальний центр підготовки пілотів винищувачів F-16. Підготовка льотного складу для України там почалася з вересня цього року.
У росіян дефіциту льотних кадрів нема. Попри те, що навчальні аеродроми, які розташовуються в основному в Краснодарському краї, зараз використовують для бойової авіації, все одно льотний склад готують. Вони в тепличних умовах підготовки у порівнянні з нами. Ми ж не можемо бити по їхній території. Ті удари безпілотниками — це так, знаєте, для підтримки нашого бойового духу. У нас і кількість недостатня, і можливості цих безпілотників досить обмежені. Ми можемо вражати лише дошкульні місця, однак бити, наприклад, по всіх поспіль їхніх аеродромах або по навчальних центрах не можемо.
Читайте також: «Ми заходимо у століття дуже серйозного силового протистояння у світі», — Роман Безсмертний
— У щоденних повідомленнях Повітряних сил ми постійно читаємо: «Пуски керованих авіаційних бомб тактичною авіацією на Сумщині, Донеччині, Харківщині». За вашими словами «КАБи — це зараз єдиний спосіб ефективного використання російської авіації». Чи можемо ми якось протидіяти цьому жаху?
— Як боротися з КАБами? Напряму знищувати їхні носії. Однак на наших літаках нема ані настільки далекобійного озброєння, ані обладнання, щоб ми могли вступати в повітряні бої з ними. Росіяни мають більш якісну зброю. Тому наш легендарний льотчик капітан Андрій Пильщиков (позивний «Джус», загинув 25 серпня 2023 року, отримав посмертно звання Героя України) казав про приреченість у повітряних боях: «Відчуваєш себе майже камікадзе». Тобто великі шанси загинути.
Оскільки нищити носії ми не можемо, то застосовуємо непрямі методи — б'ємо по російських складах боєприпасів і авіаційного пального. Загроза отримати удари ракет ATACMS по аеродромах змусила росіян відвести їхню авіацію на велику відстань від лінії бойового зіткнення. Це теж зменшує інтенсивність ударів, бо їм довше летіти. Після отримання F-16 росіяни мають зауважити, що їхні літаки врешті-решт можуть бути збитими, що треба летіти й уважно роздивлятися навколо. А це відповідно вимагає більш ретельної підготовки, часу і зусиль. Однак для нас ситуація продовжує залишатися вкрай складною.
Читайте також: «Після того, що пережила Україна за ці роки, Третьої світової війни нам вже боятися не варто», — Володимир Єльченко