Зазвичай про укриття ми всі під час війни чуємо щось негарне: то необладнані, то зачинені. Часто саме з-за цього трапляються трагедії. Тим дорогоцінніші новини про інший підхід не просто до укриттів, а й до організації навчального процесу з урахуванням всіх потреб дітей. Іноді до цього приєднуються й приватні компанії.
— Хтось називає це підземною мінішколою, а ми звемо освітнім хабом. Хоча, по суті, це радіаційне укриття, — запрошує мене в оновлений підвал Терешківського ліцею сільський голова Віталій Турпітько — учасник АТО, майор внутрішньої служби у відставці, старший лейтенант Збройних сил України у відставці.
Як тільки ми спустились по сходинках униз, Віталій Петрович показує на підйомник для людей з обмеженими фізичними можливостями. Запитую, скільки людей у ліцеї ним користуються.
— Є одна дитина, щоправда, вона навчається онлайн, — відповідає сільський голова. — Не важлива кількість. Важлива доступність для кожного. Це ж не тимчасове укриття. Ми робили все якісно, з розрахунком на довговічність. Адже тимчасове розв’язання питання ніколи не вирішує проблеми.
Звісно, підйомник у громадських закладах передбачений сучасними державними будівельними нормами (ДБН), так само, як й інклюзивна вбиральня. Подібні точки доступності — ознака цивілізованості суспільства, але все ще сприймаються нашими людьми швидше з подивом.
До слова, в укритті аж шість жіночих і п’ять чоловічих кабінок, у той час, як у деяких стоять відра замість унітазів, і навіть у навчальних закладах Полтави донедавна існували вбиральні без перегородок.
Та тут дивуватись і дивуватись! Підземний освітній хаб у Терешках дійсно крутий. Він абсолютно автономний! В ньому є навіть медичний кабінет, душова, тренажерний зал і справжній тир. Установлені фонтанчики для пиття води. Сюди придбали нові меблі, мультимедійне обладнання, підвели інтернет. Опалюється приміщення дровами — завдяки установленим сучасним твердопаливним піролізним котлам з великим коефіцієнтом тепловіддачі. А на випадок відключення електроенергії є потужний генератор, який стоїть в укритті.
Просторе приміщення — майже 1000 квадратних метрів — розраховане на понад 600 учнів. Усі класні паралелі мають власну навчальну кімнату. Хоча наразі тут навчаються більш як 720 учнів, оскільки частину підвозять з Вацівської гімназії, яка є філією ліцею. Там укриття лише будується.
Зорово розширяють приміщення й додають настрою різнокольорові стіни з малюнками, які все ще удосконалюють вчителі з художнім хистом. Над дверима одного з класів помічаю абстрактний малюнок, виконаний білою крейдою на чорному фоні.
— Стіни нашого укриття функціональні. Це завдяки спеціальним фарбам, які на них нанесені. На стінах можна писати крейдою й витирати написане, тобто, використовувати як дошку, — приєднується до розмови заступник директора з навчально-виховної роботи ліцею Валентина Шляхова.
Цікава дивина для сторонніх, але вчителів та учнів Терешківського ліцею насправді складно здивувати нововведеннями і технічними новинками. Мультимедійні дошки, використання гаджетів під час уроків, окулярів віртуальної реальності — це для них звично. Але що важливо: раптом повітряна тривога перерве навчальний процес, то в укритті вони зможуть продовжити вивчати тему з використанням тих же технічних засобів.
— А це наш IT хаб, де проходять цифрові уроки, — показує новенький клас учитель інформатики Віталій Помаз. — Мультимедійну дошку на базі операційної системи «андроїд» ми використовуємо у двох режимах: як здоровий планшет і як дошку для малювання.
У класі двадцять планшетів і дванадцять комплектів VR-окулярів, а також лазерний кольоровий принтер, на якому можна роздрукувати будь-які документи, і 3D-принтер, призначений для об’ємного друку предметів різноманітного застосування.
Особливо яскравий клас у першокласників. Посередині, на м’якій підлозі — столи зі стільцями для навчання, а під стінами — різнокольорові пуфи для відпочинку, ящики з іграшками.
Директорка ліцею Лариса Шевченко усміхається:
— На початку навчального року я поцікавилася у першокласників їхніми враженнями про укриття. «Супер! — відповів один хлопчик. — Ми там, як пани — порозлягалися і вчимося». І я відчула, що найменші школярики розкуті.
Укриття ж це не тільки про фізичну захищеність, а й про психологічне і психічне здоров’я. Коли діти почуваються в безпеці, то стресова ситуація стає менш вираженою, наскільки це можливо, а якість життя поліпшується.
В укритті обладнаний також клас безпеки, в якому навчають домедичної допомоги, поводженню на замінованій території, рятувальним операціям, загалом безпеці життєдіяльності. Все це надзвичайно актуально в наших реаліях.
Про тренажерний зал розкажемо більше. Адже він був створений і обладнаний за побажаннями самих ліцеїстів.
Учениця 11 класу Саша Петришина пригадує, що на етапі проєктування замовники попросили дітей написати проєкт на тему, який простір вони хотіли б мати в укритті. Хтось висловився за фотостудію, хтось — за відеозал, ще хтось — за музикальну секцію. Але перемогу здобула ідея облаштувати в укритті спортивний зал.
— Дорослим може видаватися важливим одне, а молоді — інше, — говорить дівчина. — Дуже важливо, що старші дослухаються до нашої думки. Тож тепер на перервах, якщо тривога довго триває, бігаємо сюди розминатися. Тут є силові тренажери, шведська стінка, лавка для відтискання.
— З часом розширимо цей простір, зробимо малу спортивну залу, — обіцяє сільський голова. — Щоб, коли під час уроку фізкультури пролунає сирена, учні могли спуститися в укриття й продовжити заняття.
В очільника громади є й інші амбітні плани. В підвальному приміщенні ще залишається частина невикористаної площі. Є задумка облаштувати на ній мобільну конференц-залу, яку можна буде використовувати в позаурочний час як танцювальну, актову чи борцівську залу.
У планах також встановлення в укритті мультимедійних комплексів в кожному з класів. Тоді вчитель, виходячи зі свого кабінету в школі, просто братиме флешку і продовжуватиме урок у підземному класі.
— Це укриття ми робили поетапно, і зараз я вам покажу клас, який ще минулого року, до завершення капітального ремонту, вважався найкращим, — Віталій Турпітько звертає мою увагу на виставлені в коридорі старі дерев’яні лавки, столи і парти. — На той час ми намагалися створити більш-менш прийняті умови для навчання. Цей простір, звісно, потребує концептуальної перебудови.
— Справді, тоді ми всі тісненько так сиділи тут і нам було не до навчання, — зізнається учень 11-го класу Юрій Стасів. — Тепер майже в кожного класу є своя класна кімната. Ми сидимо на м’яких і мобільних, дуже комфортних стільцях, яких і в школі немає.
— Пригадую, коли лунав сигнал тривоги, учні неохоче спускалися в укриття, в якому ще не було зроблено ремонту, — доповнює Саша Петришина. — Бо на бетонній підлозі від човгання ніг збивалася пилюка, а наші портфелі й одяг ставали білими від крейди на стінах. В одного мого однокласника алергія на пил, і він більш як пів години не витримував у приміщенні, бо задихався. Не те, що зараз. Стіни поштукатурені спеціальним розчином і пофарбовані. Установлена нова витяжка, вентиляція працює добре, повітря завжди свіже. Тут легко дихається.
— Це був типовий закинутий радянський підвал, — пригадує сільський голова. — Завалений піском, зі старою електропроводкою, з лампочками, які не давали світла, з неробочою вентиляцією… Підлога не була залита бетоном. Стіни не були поштукатурені. Тобто, про комфорт взагалі не йшлося. І вікна кругом. Уявляєте, якби, не дай Бог, пішла вибухова хвиля, воно усе розлетілося б на дрібні кусочки.
Тому найперше ми вичистили звідти сміття. Потім замінили каналізацію й зробили туалети. Занесли столи, парти, поставили лавки. Діти як-не як уже були в безпеці.
Та вже за рік звичайний підвал став справжньою підземною мінішколою.
— У Києві, якщо проаналізувати закупівлі на Prozorro, подібні укриття роблять за 40 мільйонів гривень. А ми капітально відремонтували менш як за десять, — вдоволено усміхається Віталій Турпітько. — Зробити все згідно з чинними вимогами не означає зробити дорожче. Все дуже просто. Просто не треба красти грошей! Ми знайшли нормальних підрядників, вони все на совість виконали.
Завдяки тому, що громада пройшла відбір до швейцарсько-українського проєкту «DECIDE: Відбудова» з відновлення шкіл, капітальний ремонт укриття обійшлося їй у 4,5 мільйона гривень. Стільки ж на умовах співфінансування додали міжнародні партнери. Частину з цих грошей, до речі — 50 тисяч гривень — було додатково виділено на облаштування дитячої мрії — тренажерного залу. (Довідково: проєкт DECIDE — «Децентралізація для розвитку демократичної освіти», спрямований на підтримку реформ в освіті й реалізується в 16 громадах п’ятьох областей України, у тому числі Полтавській).
Наразі Терешківська громада будує шкільне протирадіаційне укриття з нуля у Вацях площею 360 квадратних метрів, яке вміщатиме 150 осіб. За словами Віталія Турпітька, воно буде ще кращими, з урахуванням недоліків уже існуючого. На жаль, говорить, для його будівництва, яке розпочалося місяць тому, не вдалося отримати жодної копійки ні від держави, ні від області. Тому місцеві депутати прийняли політичне рішення і виділили 15 мільйонів гривень з власного бюджету, оскільки здорожчали і будівельні матеріали, і роботи, і вимоги ДБН змінилися.
Якщо нічого не завадить, навесні наступного року воно буде здане в експлуатацію.
А доти діти з Ваців їздитимуть на навчання до Терешків шкільним автобусом. До цього села не така велика відстань — трохи більше десяти кілометрів, але в громаді порахували, що доцільніше буде зробити в ньому окреме укриття, щоб воно було доступним для всіх категорій населення.
Автобус для підвезення дітей турецького-українського виробництва «Тесма» — ще один предмет гордості сільського голови.
— Наші діти в усьому повинні відчувати про себе турботу дорослих, — пояснює Віталій Турпітько. — Салон цього комфортабельного автобуса на тридцять місць має підсвітку сидінь, а під кожним сидінням — місце для наплічника. Він обладнаний також кондиціонером і системою пожежогасіння двигуна. А ще економно споживає пальне.
До того ж, нас дуже виручає муніципальний маршрут. Ще одна новенька «Тесма» курсує тричі на день по 13 селах громади, тож нею зручно добиратися тим, хто, скажімо, залишається у школі на додаткові заняття. У нас лише в позашкіллі працює 12 гуртків. У самому ліцеї — два спортивні зали, де займаються всі бажаючі мешканці громади. Тобто, матеріально-технічну базу ліцею використовуємо максимально. Будемо удосконалювати й укриття, щоб до нього був кращим доступ вразливим верствам населення.
Ремонт і облаштування шкільних укриттів — це лише частина того, що робиться для безпеки дітей у Терешківському ліцеї. Недарма громаду часто називають дитиноцентричною.
Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з наймолодшим заслуженим вчителем України Романом Романчуком, який на уроках географії з учнями часто вивчає карти бойових дій.
Фото у заголовку: клас на уроці в укритті у Терешківському ліцеї
Фото автора, Полтавської ОВА, порталу «Децентралізація»