Одна з гострих, досi не вирiшених проблем, породжених розпадом СРСР, — повернення колишнiм його громадянам грошових заощаджень, внесених до установ союзного Ощадного банку. Про нинiшнiй стан i перспективи розв'язання цього питання розповiдає народний депутат, керiвник депутатської групи «Трудова Україна» у Верховнiй Радi Iгор Шаров.
- Iгоре Федоровичу, як депутатська група «Трудова Україна» ставиться до того, що ось уже близько десяти рокiв нашi громадяни, в тому числi люди лiтнi, тяжко хворi, не можуть отримати своїх трудових заощаджень?
- Проблема ця є надзвичайно актуальною, має важливе соцiально-полiтичне значення. Тож вона не могла пройти повз увагу нашого депутатського об'єднання, дiяльнiсть якого спрямована на вiдстоювання iнтересiв людей працi. Ми виробили свою позицiю, суть якої в тому, щоб усiма можливими шляхами наблизити забезпечення реальних, справедливих виплат. З цiєю метою ми iнiцiюємо конкретнi кроки, спрямованi на вироблення i здiйснення виваженої i цiлеспрямованої полiтики з даного питання. У вивченнi та осмисленнi iсторичного досвiду i сучасних реалiй, пов'язаних з даною проблемою, та у розробцi пропозицiй ми тiсно спiвпрацюємо з Українською зарубiжною юридичною колегiєю. I користуючись нагодою, я висловлюю щиру вдячнiсть її президенту Д. М. Курдельчуку за допомогу, що нам постiйно надається. Велику надiю ми покладаємо на пiдтримку наших iнiцiатив депутатською бiльшостю, нинiшнiм керiвництвом парламенту. Зокрема, ми звернулися до Голови Верховної Ради Iвана Плюща з проханням дати вiдповiдне доручення розглянути можливiсть денонсацiї або оголошення недiйсною для нашої держави з моменту пiдписання Угоди вiд 13 березня 1992 року про принципи i механiзми обслуговування внутрiшнього боргу колишнього СРСР.
- Чи є для цього достатнi пiдстави? Адже вiдомо, що Україна, пiдписавши названу угоду, взяла на себе зобов'язання по сплатi заборгованостi населенню по залишку вкладiв в установах Ощадного банку СРСР, розташованих на її територiї. Отже самi в усьому виннi?
- Звернемося до документiв. Вони засвiдчують, що при пiдписаннi названої угоди українська сторона твердо визначила позицiю на користь нашої тодi вже самостiйної, незалежної держави. Україна (разом з Молдовою та Туркменiстаном) пiдтримала пропозицiю Республiки Бiларусь про те, що Угода про розподiл внутрiшнього боргу повинна пiдписуватися одночасно з Угодою про розподiл активiв та пасивiв колишнього Державного банку СРСР. При цьому особливо наголошувалось, що заборгованiсть перед населенням з боку закладiв Ощадбанку СРСР, якi знаходились на територiях держав -- учасниць СНД, утворилася у зв'язку з вилученням союзними органами коштiв у Ощадбанку.
- I таку угоду було укладено?
- Так, її було пiдписано 20 березня 1992 року державами -- учасницями СНД (за винятком Росiйської Федерацiї, Молдови та Таджикистану). Угода передбачала створення спiльної комiсiї, яка б розробила механiзм розподiлу активiв та пасивiв колишнього Держбанку СРСР. За цiєю угодою Центральний банк Росiї мав надати комiсiї всi необхiднi матерiали лiквiдацiйної комiсiї, включаючи консолiдований баланс Держбанку СРСР станом на 1 сiчня 1992 року. Але оскiльки Росiйська Федерацiя зазначену угоду не пiдписала, а iнформацiя про активи та пасиви колишнього Держбанку СРСР не була надана, то, вiдповiдно, й комiсiя не була створена. Невдовзi листом вiд 05. 05. 1992 N ПВ-880 президент РФ Борис Єльцин повiдомив робочу групу СНД про те, що, на думку росiйської сторони, розподiл активiв та пасивiв колишнього Держбанку СРСР вiдбувся, оскiльки держави — колишнi республiки СРСР пiд час проголошення актiв про незалежнiсть розповсюдили свої права на активи i пасиви республiканських вiддiлень Держбанку СРСР (фактично ж активи i пасиви республiканських вiддiлень становили консолiдований баланс Держбанку СРСР).
Центральний банк Росiйської Федерацiї листом вiд 24. 09. 1996 N 17-3-9-522 звернувся до всiх центральних банкiв держав — колишнiх республiк СРСР з пропозицiєю про припинення подальшої роботи щодо врегулювання взаємовiдносин з питань, якi стосуються внутрiшнього державного боргу з метою списання зазначених сум з балансу Центрального банку Росiйської Федерацiї.
- Чи було надано вiдповiдь з боку України на пропозицiю Центрального банку РФ? I яка ж сума готiвкою була в розпорядженнi Нацiонального банку України станом на 1 сiчня 1992 року?
- Цi питання ми адресуємо Нацiональному банку України. До речi, ми попросили його надати детальну iнформацiю та правовий висновок щодо прийнятих рiшень з даної проблеми.
- А як в iнших державах СНД вирiшується це питання?
- За попередньою iнформацiєю, питання розподiлу активiв та пасивiв колишнього Держбанку СРСР на рiвень двостороннiх вiдносин мiж Росiйською Федерацiєю та iншими державами — колишнiми республiками СРСР не виносилося. Цi держави вiдшкодовують своїм громадянам затриманi заощадження шляхом видiлення вiдповiдних компенсацiйних коштiв з державних бюджетiв.
- Так i у нас?
- Так само. Цього року, наприклад, на погашення боргу перед вкладниками у держбюджетi передбачено 200 млн. гривень. Така ж сума, починаючи з 1997 року, передбачалася щорiчно. Однак за три роки реально вдалося виплатити всього 60 млн. , оскiльки коштiв у бюджетi хронiчно не вистачає. Такими темпами можна затягнути цi виплати на тисячi рокiв.
- Невже не можна прискорити?
- Для цього необхiдно повнiше використовувати державнi внутрiшнi ресурси. Так, стаття 6 Закону «Про державнi гарантiї вiдновлення заощаджень громадян України» передбачає, що компенсацiя втрат вiд знецiнення грошових заощаджень здiйснюється за рахунок державного бюджету або шляхом залучення Кабмiном позабюджетних коштiв, коштiв вiд здiйснення операцiй з державними цiнними паперами та коштiв з Офiцiйного валютного резерву Нацбанку.
- Не дочекавшись виплат, люди звертаються до суду. Як ви це оцiнюєте?
- Я цiлком розумiю людей, у яких, як кажуть, увiрвався терпець, i вони в iндивiдуальному порядку звертаються як до наших, так i рiзних мiжнародних iнстанцiй, в тому числi з позовами до Росiї. Це їхнє право. Та головним вважаю шлях розв'язання проблеми на мiжнародно-правовому рiвнi. Це включає, насамперед, двостороннi переговори з Росiйською Федерацiєю.
- А чи не краще для прискорення справи звернутися до мiжнародних судових iнстанцiй чи передати питання на розгляд арбiтражу?
- Застосування такого пiдходу, безумовно, дало б швидший (порiвняно з iншими способами) та справедливий результат. Однак, враховуючи норми сучасного мiжнародного права, звернення до мiжнародних судових iнстанцiй може мати мiсце лише у випадку, якщо обидвi держави — позивач та вiдповiдач — надали свою згоду на розгляд справи вiдповiдною мiжнародною судовою iнстанцiєю. На даний час жодна з них не зможе прийняти до свого розгляду поданий в односторонньому порядку позов України до Росiйської Федерацiї. Єдиним винятком з цього правила є Європейський суд з прав людини. Вiдповiдно до статтi 33 Європейської конвенцiї 1950 року про захист прав людини та основних свобод будь-яка держава -- учасниця Конвенцiї може передати в суд питання про порушення положень Конвенцiї або протоколiв до неї iншою державою-учасницею. Таким чином, вiдповiдне звернення до Європейського суду є можливим, але має базуватися на доведеннi однiєю державою порушення положень Конвенцiї 1950 року або протоколiв до неї з боку iншої держави. Щодо звернення до арбiтражної процедури, то воно могло б призвести до тих же результатiв, що й звернення до мiжнародних судових iнстанцiй. Вiдмiннiсть же цього пiдходу полягає у тому, що сторони (у даному випадку — Україна та Росiйська Федерацiя) самi за взаємною згодою сформували б склад арбiтражу, визначили б його повноваження та право, що застосовуватиметься арбiтражем.
- Ви особисто вiрите, що можна зрушити цього воза?
- Так, я i мої колеги з «Трудової України» впевненi, що цього воза можна i треба врештi-решт витягти. Iнакше кажучи, слiд добиватися початку серйозних мiжнародних переговорiв з перспективою досягнення взаємоприйнятних домовленостей.
Материал предоставлен пресс-службой депутатской группы «Трудовая Украина»